Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

Чтение книги онлайн.

      І тоді зрозуміла, що вона зовсім не мінялась, а завжди була тим самим маленьким, симпатичним зайчам.

      «Виходить, вони насміялися з мене, – подумала Люська. – З мене, з найврод… Ні, просто зі своєї подружки…»

      Понуро сиділо дівча.

      наче з самого серця полилися тужливі слова, і великі сльози покотилися з Люсьчиних очей на долівку.

      Раптом за вікном щось зашурхотіло, і чийсь улесливий голос запитав:

      – Хто це співає таку гарну пісню?

      Зайча замовкло. Далі втерло сльози й здивовано зиркнуло на вікно. Але там нікого не було.

      Минула якась хвилька, і той самий голос запитав іще улесливіше і ніжніше:

      – Хто це такий гарний співає так добре таку чудову пісню?

      Люська зиркнула у своє дзеркальце і, ледь усміхнувшись, пискнула:

      – Це я!

      – Та хто ж, хто? – чулося знадвору, і тоді Люська, забувши про всяку обережність, підбігла до вікна, визирнула й повторила, любенько посміхаючись:

      – Це я!

      Тієї ж миті могутнє лаписько вхопило її за вушка, висмикнуло з вікна, наче моркву з грядки, і вкинуло в мішок.

      І вже звідти Люська почула голосний регіт:

      – Ще не так заплачеш, моя пташечко. Ти ще не знаєш, що таке плакати, моя гарнюнька.

      Вовк перекинув мішок через плече й побіг у ліс. Куди й навіщо – про це Люська могла тільки здогадуватись, але уява її не малювала нічого приємного.

      На приятелеві кроки Толябун підхопився з дивана й кинувся до дверей.

      – Ну як?

      – Приніс, – вишкірився у посмішці Вовк. – Піддурив! Ось маєш, – провів лапою по мішку.

      Зайча злегка ворухнулося.

      – Скількох?

      – Що значить скількох? Одне! Зайчисько! Визирнуло з вікна, а я його за вуха – і готово.

      – А в хаті ще хтось був?

      – Я й не знаю. Може, був, а може, й ні. Хто ж його відає? Через стіни, хе-хе, не видно.

      – «Не видно!» Бовдур! – аж засичав Толябун. – То треба було у вікно зазирнути або ж почекати трохи, чи не кинуться її шукати…

      – Ага, у вікно зазирнути! Щоб знову лампою гужнули. Красненько дякую. Сам іди і зазирай. І взагалі, що це за слова в тебе: «Бовдур»! Я стараюсь, поки ти тут вилежуєшся, страждаю за трьох, а він ще обзивається. Ніякої культури! Сам бовдур! – витріщився на Толябуна Вовк.

      – Та гаразд уже, гаразд, – буркнув лев. – Ну як ти не здогадався! Якщо в хаті нікого не було, то заліз би туди сам

      і почекав їх. Вони ж нічого не підозрюють. Тільки в двері, а ти їх по тім’ячку. І вся розмова.

      – Так-то воно так, але ж у них вікна забиті, ти ж знаєш!

      – Що тобі ту дошку одірвати чи вибити! Сокиру взяв би із собою.

      – Ага, а вони мене знову гасом.

      – Та СКАЧАТЬ