Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ невдачі, після яких опускаєшся на дно, – вперто повторив Караїмович. – Мені дали по зубах, і досить. Ситий по горло. Хай інші пробують. От хоч би й ти, сотнику. Козаки тебе й досі пам'ятають. Якось мені вдалося підслухати реєстровців. Про тебе в них мова йшла. Павлюк добре зробив, що на Січ подався, гомонять між собою. Павлюк – то лицар, він би ніколи не згодився на Кодак іти… Шкода, що в нас немає другого Павлюка.

      – І ти, телепню, з такими людьми не міг знайти спільної мови? – схопився Павлюк. – Старшину поліз підмовляти, а з козаків треба було починати…

      – Схибив, – розвів руками Караїмович. – Спіткнувся, як кажуть, на рівному. Тепер і мені втямки, а тоді, згарячу… Коли б ти, сотнику, був на моєму місці, то, мо', й відрадив би реєстровців від братовбивчої війни. А я що… Я й балакати до пуття не вмію. Не вийшло, то й руки опустилися.. А тебе козаки люблять, вірять тобі. Ти б їх повів за собою.

      – І поведу! – загорівся Павлюк. – Може, й ти до мене пристанеш?

      – Ти хочеш, щоб мене задруге схопили? – брови Караїмовича з ляку злетіли вгору. – Нема дурних! Своя сорочка ближче до тіла. Тебе реєстровці і знають, і поважають, ти і їдь до них.

      – Ех, ти! Заєць! – Павлюк збуджено забігав по хаті, світлі очі його горіли вогнем. – Жижки тремтять? А я піду!..

      – Старшина кулями зустріне.

      – Кулям не звик кланятись, бодай і старшинським! – із цими словами Павлюк вибіг з комендантської і біля порохових льохів здибався з Сулимою. Ще здалеку крикнув:

      – Батьку, кульбач коней!

      – Почекай. – Сулима запер льох на замок, щось сказав вартовому і повернувся до Павлюка. – Чого це тобі так приспінило, що й на місці не встоїш? Ой, ускочиш же ти колись у халепу.

      – Тіпун тобі на язик, батьку! – весело блискав Павлюк очима. – Така в мене вдача. Не люблю тліти. Горіти, так горіти. Беру сотню і мчу навстріч реєстровцям. Хочу запобігти братовбивчій війні. Реєстровців обдурила зрадницька старшина, замакітрила їм голови, засліпила їх злотом. А я хочу козакам нагадати, що ми сини однієї України, що ми – як два крила в одного птаха. Що їхні вороги – то ляхи, а не запорожці. Певен, більшість опам'ятається і піде за мною. Я поведу їх на Черкаси. Це буде початком повстання. А ви мені з Січі підмогу кинете.

      – Бути по-твоєму, сину! – Сулима обняв Павлюка. – Не страшний ворог, страшно, коли брат на брата йде. Ти запальний, балакати вмієш, мо', й роздмухаєш в. обдурених серцях вогонь помсти!

      – Прощай, батьку! До зустрічі!

      – До зустрічі, сину!..

      Розділ дев'ятий

      Підйомний міст, глухо стукнувшись, упав на рів, і Яків Остряниця в'їхав у фортецю.

      – Здорові були, Сулимівці!

      – Здоров був, отамане, коли не жартуєш! – одказали козаки, котрі чатували біля брами.

      – Еге, з вами пожартуєш! – похитав головою Остряниця. – Таку фортецю запопали! Угору глянеш – шапка злітає.

      – На дріб'язок не розмінюємось.

      – То, виходить, живі-здорові?

      – Ще б пак, – почув Остряниця СКАЧАТЬ