Камінний господар. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Д о л о р е с

      Такою, Анно, як чиста гостя. I ти не думай, що я б йому далася на пiдмову.

      Нiколи в свiтi!

      А н н а

      Але ж ти кохаєш його шалено.

      Д о л о р е с

      Анно, то не шал!

      Кохання в мене в серцi, наче кров у чашi таємнiй святого Граля.

      Я наречена, i нiхто не може мене сплямити, навiть дон Жуан.

      I вiн се знає.

      А н н а

      Як?

      Д о л о р е с

      Душею чує.

      I вiн до мене має почуття, але те почуття – то не кохання, воно не має назви… На прощання вiн зняв перстеника з руки моєї i мовив: "Поважана сеньйорито, як вам хто докорятиме за мене, скажiть, що я ваш вiрний наречений, бо з iншою я вже не обмiняюсь обручками – даю вам слово честi".

      А н н а

      Коли вiн се казав, – чи то ж не значить, що вiн одну тебе кохає справдi?

      Д о л о р е с

      (сумно хитає головою)

      Словами серденька не одурити…

      Мене з коханим тiльки мрiя в'яже.

      Такими нареченими, як ми, пригiдно бути в небi райським духам, а тут – яка пекельна з того мука!

      Тобi того не зрозумiти, Анно, – тобi збуваються всi сни, всi мрiї…

      А н н а

      "Всi сни, всi мрiї" – се вже ти занадто!

      Д о л о р е с

      Чому занадто? Що тобi бракує?

      Все маєш: вроду, молодiсть, кохання, багатство, хутко будеш мати й шану, належну командоровiй дружинi.

      А н н а

      (засмiявшись, устає)

      Не бачу тiльки, де тут сни i мрiї.

      Д о л о р е с

      (з блiдою усмiшкою)

      Та їх для тебе мовби вже й не треба.

      Обидвi панни походжають мiж пам'ятниками.

      А н н а

      Кому ж таки не треба мрiй, Долорес?

      У мене є одна – дитяча – мрiя…

      Либонь, вона повстала з тих казок, що баяла менi, малiй, бабуся, – я так любила їх…

      Д о л о р е с

      Яка ж то мрiя?

      А н н а

      Ет, так, химери!.. Мариться менi якась гора стрiмка та неприступна, на тiй горi мiцний, суворий замок, немов гнiздо орлине… В тому замку принцеса молода… нiхто не може до неї доступитися на кручу…

      Вбиваються i лицарi, i конi, на гору добуваючись, i кров червоними стрiчками обвиває пiдгiр'я…

      Д о л о р е с

      От яка жорстока мрiя!

      А н н а

      У мрiях все дозволено. А потiм…

      Дол о р е с

      (переймає)

      …Один щасливий лицар злiз на гору i доступив руки i серця панни.

      Що ж, Анно, мрiя ся уже справдилась, бо та принцеса – то, звичайно, ти, убитi лицарi – то тi панове, що сватались до тебе нещасливо, а той щасливий лицар – дон Гонзаго.

      А н н а

      (смiється)

      Нi, командор мiй – то сама гора, а лицаря щасливого немає нiде на свiтi.

      Д о л о р е с

      Се, либонь, i краще, бо що ж ти можеш лицаревi дати у надгороду?

      А н н а

СКАЧАТЬ