Камінний господар. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ , а не iспанської вимови iмення "Жуан", бо так воно освячене вiковою традицiєю у всесвiтнiй лiтературi. З тої самої причини ужито iтальянської форми слова "донна". (Прим. Лесi Українки).

      I

      Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.

      Бiльше краси, нiж туги.

      Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.

      Д о л о р е с

      (устає i втирає хустинкою очi)

      Ходiм, Анiто!

      А н н а

      (сiдає на скамницю пiд кипарисом)

      Нi-бо ще, Долорес, тут гарно так.

      Д о л о р е с

      (сiдає коло Анни)

      Невже тобi принадна могильна ся краса? Тобi, щасливiй!

      А н н а

      Щасливiй?..

      Д о л о р е с

      Ти ж без примусу iдеш за командора?

      А н н а

      Хто б мене примусив?

      Д о л о р е с

      Ти ж любиш нареченого свого?

      А н н а

      Хiба того не вартий дон Гонзаго?

      Д о л о р е с

      Я не кажу того. Але ти чудно вiдповiдаєш, Анно, на питання.

      А н н а

      Бо се такi питання незвичайнi.

      Д о л о р е с

      Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно, з тобою подруги щонайвiрнiшi, – ти можеш все менi казать по правдi.

      А н н а

      Спочатку ти менi подай сей приклад.

      Ти маєш таємницi. Я не маю.

      Д о л о р е с

      Я? Таємницi?

      А н н а

      (смiючись)

      Що? Хiба не маєш?

      Нi, не спускай очей! Дай я погляну!

      (Заглядає їй в очi i смiється).

      Д о л о р е с

      (iз слiзьми в голосi)

      Не муч мене, Анiто!

      А н н а

      Навiть сльози?

      Ой господи, се пассiя правдива!

      Долорес закриває обличчя руками.

      Ну, вибач, годi!

      (Бере в руки срiбний медальйон, що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).

      Що се в тебе тута, в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети твоїх покiйних батенька й матусi?

      (Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла спинити її руку).

      Хто вiн такий, сей прехороший лицар?

      Д о л о р е с

      Мiй наречений.

      А н н а

      Я того й не знала, що ти заручена! Чому ж нiколи тебе не бачу з ним?

      Д о л о р е с

      I не побачиш.

      А н н а

      Чи вiн умер?

      Д о л о р е с

      Нi, вiн живий.

      А н н а

      Вiн зрадив?

      Д о л о р е с

      Мене не зрадив вiн нiчим.

      А н н а

      (нетерпляче)

      Доволi тих загадок. Не хочеш – не кажи.

      Я лiзти в душу силомiць не звикла.

      (Хоче встати, Долорес удержує її за руку).

      Д о л о р е с

      Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш, як тяжко зрушити великий камiнь?

      (Кладе руку до серця).

      А в мене ж тут лежить такий важкий i так давно… вiн витiснив iз серця всi жалi, всi бажання, крiм одного…

      Ти думаєш, я плакала по мертвiй своїй родинi? Нi, моя Анiто, то камiнь видавив iз серця сльози…

      А н н а

      То ти давно заручена?

      Д о л о р е с

      Ще зроду.

      Нас матерi тодi ще заручили, як я жила у маминiй надiї.

      А н н а

      Ох, як се нерозумно!

СКАЧАТЬ