Камінний господар. Леся Українка

Чтение книги онлайн.

      Я бачила його остатнiй раз, як ми були в Кадiксi, вiн жив тодi, ховаючись в печерах… жив контрабандою… а часом плавав з пiратами… Тодi одна циганка покинула свiй табiр i за море з ним утекла, та там десь i пропала, а вiн вернувся i привiз в Кадiкс якусь мориску*, що струїла брата для дон Жуана… Потiм та мориска пiшла в черницi. * Мориски – мавританцi, якi, формально прийнявши християнство, потай сповiдували iслам.

      А н н а

      Се неначе казка.

      Д о л о р е с

      Однак се щира правда.

      А н н а

      А за вiщо його банiтувано? Щось я чула, та невиразно.

      Д о л о р е с

      Вiн, як ще був пажем, то за iнфанту викликав на герець одного принца кровi.

      А н н а

      Та iнфанта його любила?

      Д о л о р е с

      Так говорять люди, а я не вiрю.

      А н н а

      Чому?

      Д о л о р е с

      Якби любила, вона б для нього кинула Мадрiд i королiвський двiр.

      А н н а

      Чи се ж так легко?

      Д о л о р е с

      Любовi легкого шляху не треба, адже толедська рабинiвна – вiри зреклась для нього.

      А н н а

      Потiм що?

      Д о л о р е с

      Втопилась.

      А н н а

      Ото, який страшний твiй наречений!

      Ну, правда, смак у нього не найкращий; циганка, бусурменка i жидiвка…

      Д о л о р е с

      Ти забуваєш про iнфанту!

      А н н а

      Ну, з iнфантою все невиразна справа!

      Д о л о р е с

      Вiн, у вигнання їдучи, пiдмовив щонайсвятiшу абатису, внуку самого iнквiзитора.

      А н н а

      Невже?

      Д о л о р е с

      Ще потiм абатиса та держала таверну для контрабандистiв.

      А н н а

      (смiється)

      Справдi, вiн не без дотепу, твiй дон Жуан!..

      А ти неначе горда з того всього, – рахуєш тих сперечниць, мов трофеї, що лицар твiй здобув десь на турнiрi.

      Д о л о р е с

      А заздрю їм, Анiто, тяжко заздрю!

      Чому я не циганка, щоб могла зректися волi вiльної для нього?

      Чому я не жидiвка? – я б стоптала пiд ноги вiру, щоб йому служити!

      Корона – дар малий. Якби я мала родину, – я б її не ощадила…

      А н н а

      Долорес, бiйся бога!

      Д ол о р е с

      Ох, Анiто, найбiльше заздрю я тiй абатисi!

      Вона душi рятунок вiддала, вона зреклася раю!

      (Стискає руки Аннi).

      Анно! Анно!

      Ти не збагнеш сих заздрощiв нiколи!

      А н н а

      Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я, – вiн i тебе ж покинув!

      Д о л о р е с

      Мене не кидав вiн i не покине.

      А н н а

      Знов загадки! Та що се ти, Долорес?

      Д о л о р е с

      Ходила й я до нього в ту печеру, де вiн ховався…

СКАЧАТЬ