Марічка. Київ. Зрада. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стосунків, схожих на стосунки наших батьків, щоб їх відтворити. Зробити, так би мовити, кращу їхню копію. Це наше заповітне, приховане бажання з дитинства. Якими б ті стосунки в наших батьків не були… Навіть якщо ми усвідомлюємо, що вони жахливі.

      – Це зрозуміло… І що він думає про Бориса?

      – Він сказав, що не може навести його психологічний портрет, бо того не було поруч, однак, схоже, що він психопат. Ну що нарцис – це точно. І він навмисне зник на місяць, і немає нічого такого в його житті, аби не відповісти мені на всі мої смс і так мучити. А, найголовніше, що він це робитиме ще й ще…

      – Слухай, добре, що ти пішла до психолога. Я тобі скажу, психологи – вони такі, все дуже чітко розставляють на свої місця, і потім ми не бачимо свою ситуацію з боку. Її можна побачити, тільки спостерігаючи ззовні. А психологи – вони ще й справжні фахівці…

      – Так, – проказала Марічка, поклавши руку поверх Алексиної, аби її м’яко зупинити, – годі вже сипати дифірамби моєму колишньому шкільному коханню, – і посміхнулася.

      – Ну так, – погодилась Алекс, – тим паче, скажу тобі, ти також дуже влучно даєш правильні поради.

      – Ти про що?

      – От вчора мій психолог порадила мені купити вібратор. А ти мені цю пораду дала ще пів року тому. Ось так! Так що ти – дуже мудра жінка. І… сильна, – трохи подумавши, невпевнено додала Алекс.

      – Серйозно? Я, доросла й виважена жінка, яка має все, що їй заманеться, разом із красенем-чоловіком, постійно думає про якогось приїжджого айтишника. Ти гадаєш, я справді мудра? – підморгнула Марічка.

      – Так. Хоча б тому, що можеш сама із себе сміятися. Як ось тепер.

      – Але… Ти справді вважаєш, що я сильна? І що це нормально, що я думаю про нього весь час і весь час тільки про нього говорю?

      – Ураховуючи, що із цих чотирьох місяців ти не бачила його цілий місяць, то не дуже. Могла б вже хоч трохи й почати забувати свого Бориса, – скривилась Алекс. – Але ж… Ти – це ти. Творча натура, і я знаю, що ти віддаєшся повністю. Якщо ти хочеш побиватися – побивайся. Якщо тобі це треба, аби творити…

      Марічка кивнула. Вона розуміла, що Алекс не порадить поганого. Вона знала, що її подруга переживає за неї. Рівень емпатії зашкалював. Тим паче що в Алекс також не клеїлося з чоловіками. І Марічка все більше впевнювалася, що це траплялося не через Алекс.

      Це був якийсь рок сучасних чоловіків – поводитися вкрай дивно. По-жіночому. Не знати, що робити із жінкою. Просто не знати. Або вони обирали таких… Алекс не була впевненою, що всі чуваки світу такі, які зустрічаються на її шляху: кволі й немічні, олігофренічно-побутово-тупі. Вона ще вірила, що десь у всесвіті, на безлюдних, досі не відкритих островах океану, в іншому просторі, закинутих пустелях, на автозаправках посеред Невади ще існують справжні чоловіки. І вони всі без винятку обов’язково красені-блондини в картатих сорочках і з посмішкою білосніжних айсбергів замість зубів… Але, ось питання: як їх знайти?

      Де знайти чувака з «Аватару», що здатен змінити своє єство на єство коханої?[5] СКАЧАТЬ