Марічка. Київ. Зрада. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прийти на побачення, а коли все ж таки приходить, то доводиться платити за вечерю чомусь саме їй. Чи це нормально? І оце запитання «чи це нормально?» завжди в інтернет-просторі трансформувалось в інше: чи терпіти? Тобто апріорі жінка мусила терпіти. Була межа. Певна. В різних соціальних мережах вона була своя, але найосновніше Алекс винесла – повинна терпіти. Не буде квітів, а якщо будуть, то тільки як компенсація за якесь страшне збочення. Не буде компліментів, бо ти ж і так вже в дошку своя – то чого напружуватись? І так далі за списком: кожен бонус – як виправдання за підводний риф. Кожен айсберг – як нова подряпина на стальному корпусі криголама. Але вона не мала права роздовбати свій агрегат – свій підводний човен, бо то була її душа. Або ж, наприклад, що робити, коли зустрічаєшся рік, а тебе досі не поцілували? Алекс набридало. Набридало те, що ніхто не брав у долоні її тендітні щоки, а тільки вимагав борщі, млинці, витирання пилу зі своїх телевізорів. Вимагав покірності, поваги до примарних якостей, яких не існувало насправді. Вимагав млості. Просто за те, що він чоловік. Тому, що чоловіків менше, ніж жінок.

      – Блін… Вибач, – Алекс підняла свої очі-вуглини на Марічку. – Я ніби й пишу ділового листа, але якось автоматично. В мене на серці зовсім інше.

      – Та я бачу, – відказала Марічка, відводячи погляд від двох туристів-арабів, що дивилися на дівчат із неприхованою цікавістю. – Що в тебе?

      – Мені треба переїхати до Індії. Щоб ані один урод більше не сказав мені, що жінок менше за чоловіків.

      Марічка підняла брови:

      – Краще до Тибету. Там Далай-Лама.

      – Ага. З енергетикою, схожою на твою. Згода. Але… стривай. Я повинна дописати, – промуркотіла Алекс і далі взялася за свого листа.

      Вона була активною й мала чоловічий характер. Їй набридало зустрічати чоловіків, яким потрібен був час, і найуживанішою фразою для неї ставало оте «ти тиснеш на мене». Вона гадала, що не було такого. Що через місяць, а то й два, вона мала право хоча б на каву, коли і їй буде зручно, а не тільки йому… Після мінетів і передоргазмових запевнянь: «О, мила, я хочу від тебе дитину», що було рівносильно: «Як добре з тобою трахатись», але ж… На підсвідомому рівні… Гаразд. Навіть не так – на рівні ДНК, клітинному, атомістичному, духовно-ментальному та байдуже… Жінка не могла сприйняти цю фразу так, як її сприймав чоловік. Для чоловіка секс – то щось сакральне, найвищий ступінь насолоди. Самоціль. Для жінки, так вже повелося, то тільки засіб продовжити рід. До того ж не тільки свій. Однак хто з чоловіків схильний про це розмірковувати…

* * *

      Женя приніс кави. Обережненько так поставив два капучино навпроти дівчат. Він був беззмінним барменом закладу, майже його душею і добре відчував кожного клієнта. Женя не мав навіть сумніву в тому, що Марічка Богданівна, просто Марічка, за першої ж нагоди відчитає його по саме нікуди.

      Марічка цього не знала, що справляє враження дуже вимогливої й строгої, СКАЧАТЬ