Марічка. Київ. Зрада. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

      Вона знову подивилася на свій дорогущий годинник і чомусь почала уявляти, що вона бідна, як вона поспішає на роботу… І що мріє про відпустку в санаторії десь у Ворзелі. Якщо не влітку, то хоча б у вересні, коли ще можна брехати собі, що то майже літо… І що прораховує, чи встигне вибігти в гастроном і купити кефір на перекус на роботі, аби не купувати глютенові пиріжки о дванадцятій, щоб її стегна не збільшувалися. Ще не збільшувалися, порівнюючи з тими сантиметрами, у яких жінки зазвичай вимірюють свої стратегічні об’єми, що були на випускному.

      Марічка усміхнулася такому кульбіту своїх думок і маленькими дівочими пальчиками помацала свої ідеальні форми під цупкою тканиною бутикової чорної шовкової піжамки, що так пасувала до такої самої чорної кухні повністю зі скла, каррарського мармуру й мілевських агрегатів, розтиканих, як ті діаманти навкруги її циферблату. Її ранок починався нерівно й в абсолютно різний час – коли вона сама цього бажала.

      І хоча мобільний щось вицвірінькував із самого раннього ранку, тобто години з восьмої, але вона не зважала, бо була певна – то не той єдиний мужчина, від якого вона вже котрий день чекає повідомлення.

      Цитуючи класика, майже дослівно:

      Вона була красива й розумна. До цього треба додати: упевнено можна сказати, що більшість жінок віддали б усе що завгодно, аби поміняти своє життя на життя Марічки Богданівни. Бездітна, тридцятип’ятирічна (а це в умовах покращення життя й загального збільшення рівня його тривалості можна прирівняти до тридцяти) Марічка була дружиною впливового бізнесмена, який до того ж був наближеним до політичного бомонду України, і вони разом кружляли, мов ті метелики, серед депутатів і навіть міністрів. Чоловік її був молодим, добрим, красивим й обожнював свою дружину.

      Марічка Богданівна зі своїм чоловіком займали вдвох верхній поверх щойно збудованого елітного хмарочоса в самому центрі столиці. Чудове місце. З розвиненою інфраструктурою з александрійських гімназій, гудманів, мегамаркетів і любімих дядь. Указувати дорогу не буду. Бо кожен, хто захоче, може знайти ці заклади в гугл мапс і сьогодні.

      Марічка не те, що не потребувала грошей, а відверто не знала, куди їх дівати і, звичайно ж, могла і купляла все, що їй хоч трохи подобалося.

      Марічка Богданівна, а для домоправительки просто – пані Марія, ніколи не торкалася примуса. Та ба, вона навіть не знала, що то таке! Однак і до звичайного парового агрегата, що вилискував багатофункціональними технологічними кнопками, вона також не торкалася.

      І так само, як і її прототип, вона ніколи не знала жахіть існування в комуналці. Бо була віддана на піклування чоловікові зі значно простішого, але дуже атмосферного інтер’єру батьківської квартири.

      Марічка була дочкою професора й відставного генерала. Її з дитинства оточували багатотомні совєтські енциклопедії, мов ті цеглини з мурі дитячого садка, що різнилися хіба що трохи кольором, але не ідеологічним змістом і боржомі в чехословацькому кришталі СКАЧАТЬ