Марічка. Київ. Зрада. Галина Горицька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ її дідуся вважали геніальним психологом, і замість казок він їй розповідав, як читав обличчя підданих Сталіну, немов той професор із відомого серіалу[2]. І що пан-товариш Йосиф довіряв йому обирати замісників і всю тогочасну еліту совків, бо дідусь міг безпомилково визначити за найменшими рухами обличчя й тіла, чи ті брешуть, а чи щирі на співбесіді в Коби[3].

      Насправді Марічка не чула того саме в момент, коли її мама зосталася наодинці після знайомства свого майбутнього батька з його майбутнім тестем. Бо не була навіть в утробі матері. І навіть у проєкті. Тоді, про що вона ніколи не взнає, дідусь тільки обережно зауважив, знявши тяжкі окуляри в роговій оправі й узявши доцю за руку, що той, кого вона лагідного весняного вечора привела в дім, – потенційно деструктивний.

      А вже потім кожного разу після того, як батько віддалявся й пропадав, щоразу з’являючись, наче й не було нічого, стоячи на порозі їхньої квартири, що вже поступово ставала сімейним гніздом майбутнього професора та генерала, невинно натискаючи дверний дзвоник, Марічка регулярно чула з вуст мами оці слова, що падали на батька, не завдаючи йому жодної шкоди: «нарцис», «психопат», «ти нічого не почуваєш до мене?..», «як так можна!». Вони ніби стікали по його шкірі, як краплі дощу. Дощику з маминих сліз і болю. Але вже було запізно, бо спочатку на руках, а потім за руку мама тримала її, Марічку. Плід кохання золотокудрої красуні, дочки військового психолога й – емоційно відчуженого науковця, її батька.

      «Хм. Кохання – то єдине, через що, мабуть, можна дозволити бути собі нещасною, – констатувала Марічка. Кава свистіла й починала пахнути гіркою карамеллю. – Головне не перетримати й вчасно зняти те кохання з вогню».

      Знову задзеленчав телефон. Марічка потягнулася через барну стійку, як кішка, тонкими довгими пальчиками до свого айфона останньої версії, ледь не гепнувши на каррарський мармур статуетку Лалік.

      – Женщіна, чи не надумали ви піти на горнятко кави зі мною в «Мілк»? – весело щебетала слухавка голосом її подруги Алекс, що, судячи з голосу, вже пригубила іскристого та білого замість чорної й гіркої.

      – Яка я тобі женщіна? – надула губки Марічка.

      – Ну, гаразд. Молода жінка..? – почувши неладне в голосі подруги, намагалася підлаштуватись Алекс.

      – Нє, думай ще, – засміялася Марічка.

      – Мені, знаєш, на роботі вистачає розумового процесу, – набурмосилася подруга. – До ранку поринала у світ цифр і політичних технологій. Ти як? Борис так і не написав?

Ліричний відступПро Майстра

      Тут треба зробити ліричний відступ і прояснити ситуацію. У цій банальній життєвій історії, дешевій кальці, якщо, звісно, життєва, тобто банальна історія (бо життя, шановні, здебільшого банальне й нічого іншого, крім основних віх, фізіологічних процесів, збочень, найпоширеніших почуттів, на кшталт злості, кохання, задоволення та розпачу, середньостатистична СКАЧАТЬ