Мій друг Франц Йосиф. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ людині новій, вчувалася ледь вловна напруженість, яка зазвичай виникає напередодні якоїсь неординарної події. Що ж, подія, яку чекав Лемберг, дійсно була неординарна. Зрештою, саме через неї я і прибув у місто моїх предків.

      Вузькими вуличками, явно не розрахованими на зустрічний рух двох екіпажів, я нарешті дістався до мети, причому Конраду двічі довелося криками доводити своє виключне право проїхати першим. Я не втручався у суперечку. Для цього й існують слуги, щоб захищати своїх панів, а у Конраді я аніскільки не сумнівався.

      Коли коні зацокотіли бруківкою площі, я зазирнув через вікно. Переді мною височіла будівля ратуші – мета моєї поїздки. Площею вільно походжали пишно вдягнені пани і панянки, але від мого ока не сховалася одна обставина: одяг місцевої аристократії відставав від столичної моди на три-чотири місяці, а у декого – й на цілий рік. От, наприклад, у цього пана, який щось розповідає смішне своїй супутниці, у фрака надто довгі фалди. Чоловіки у Відні вже давно віддають перевагу укороченому варіанту. Та й його супутницю важко назвати модницею. Навряд чи у Відні наділи б щось подібне.

      Тим часом карета зупинилася, і я зрозумів, що ми прибули на місце. Зазвичай у подібних випадках дверцята карети відчиняє мій слуга, але тут Конрад вирішив підіграти мені. Почекавши хвильку, він крикнув:

      – Гей, нероби! Ану допоможіть панові вийти!

      Чи то слуги перед входом у ратушу були спеціально поставлені для цього, чи майже начальницький голос Конрада так подіяв на них, а чи просто його тирольський мундир із нагородою поставив їх у непевне становище, але дверці зліва відчинилися, і я зійшов на землю.

      Деякі перехожі зупинилися, щоб подивитися на того, хто це з таким криком (Конрада, звичайно) прибув до магістрату. Напевне, вони сподівалися побачити щонайменше намісника, але їх чекало розчарування. На намісника я явно не дотягував, був одягнутий просто, хоч і за останньою модою, та й віком не міг похвалитися. Мені було не до того, щоб дізнатися про думку випадкових перехожих щодо себе, тому я, не затримуючись, одразу зайшов всередину. Цього разу Конраду, який залишився сидіти на кареті й не збирався звільняти місце для когось іншого, навіть не довелося знову випробувати свій голос – слуги відчинили переді мною двері без нагадування.

      У коридорі до мене підійшов незнайомий чоловік і ввічливо поцікавився метою моєї появи.

      – Моє прізвище Рутецький! – повідомив я. – Пан бургомістр чекає на мене.

      Обличчя співрозмовника миттю змінилося, і він запропонував слідувати за ним. Йти довелося не довго. Слуги відчинили перед нами високі двері, і ми зайшли до великої, багато оздобленої зали. За масивним столом сидів не хто інший, як намісник цісаря у Галіції Аґенор Ґолуховський, а перед ним у масивному кріслі відпочивав, напевне, сам бургомістр. До сьогоднішнього дня я не був знайомий з жодним із присутніх, але відтепер мені доведеться з обома співпрацювати.

      – Пан Рутецький! – представив мій супутник.

      При СКАЧАТЬ