Смерть на Нілі. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      – Так.

      Вони вийшли з тіні саду на курну дорогу вздовж берега річки. Там їх оточили п’ятеро пильних продавців намиста, двоє вуличних торговців листівками, троє продавців гіпсових скарабеїв, пара хлопчиків із віслюками та кілька малолітніх шалапутів, які хоча й трималися окремо, але не втрачали надії.

      – Не бажаєте купити намисто, сер? Дуже гарне, сер, дуже дешеве…

      – Леді, купіть скарабея. Дивіться, велика королева, вона приносить щастя…

      – Сер, гляньте, це лазурит. Справжній. Дуже хороший. Дуже дешево…

      – Хочете покататися на віслюку, сер? Це дуже хороший віслюк. Його звати Содове Віскі, сер…

      – Хочете поїхати на гранітний кар’єр, сер? Це дуже хороший віслюк. Той віслюк поганий, сер, той віслюк падає…

      – Хочете листівку, дуже дешеву, дуже гарну…

      – Послухайте, леді… Лише десять піастрів… Дуже дешево… Лазурит і слонова кістка…

      – Це дуже хороший хлист від мух, із бурштину…

      – Хочете покататися на човні, сер? У мене дуже гарний човен, сер…

      – Леді, поїдете до готелю верхи? Ось першокласний віслюк…

      Розсіяно розмахуючи руками, Пуаро намагався позбутися цього настирного людського рою. Розалі проходила повз них, наче сновида.

      – Краще вдавати сліпу й глуху, – відзначила вона.

      Малолітні шалапути бігли поруч із ними, жалібно випрошуючи:

      – Бакшиш? Бакшиш? Гіп-гіп-ура… Дуже добрі, дуже приємні…

      Їхнє барвисте ганчір’я живописно розвівалося, а на повіках дітей роями скупчилися мухи.

      Ці були найнастирливіші. Усі інші відстали та обсіли перехожого за наступним рогом.

      Тепер Пуаро та Розалі проходили повз ряд крамничок, з яких чулися ввічливі переконливі заклики…

      – Відвідаєте сьогодні мою крамницю, сер?

      – Не хочете цього крокодила зі слонової кістки, сер?

      – Ви ще не були в моїй крамниці, сер? Я покажу вам прекрасні речі.

      Вони звернули в п’яту крамницю, де Розалі залишила кілька рулонів фотоплівки. Це й була мета прогулянки.

      Потім вони вийшли та попрямували до річки.

      Один з нільських пароплавів саме швартувався. Пуаро та Розалі з цікавістю розглядали пасажирів.

      – Багатенько, еге ж? – зауважила Розалі.

      Вона обернулася до Тіма Аллертона, який щойно приєднався до них. Він трохи задихався, ніби поспішав.

      Вони якийсь час постояли, а потім Тім озвався.

      – Жахливе юрмисько, як завжди, – зневажливо відмітив він, вказуючи на пасажирів, які висаджувалися.

      – Зазвичай вони доволі жахливі, – погодилася Розалі.

      Усі троє спостерігали за новенькими із зарозумілістю тих, хто прибув раніше.

      – Оце так! – збуджено вигукнув Тім. – Та щоб мені, якщо це не Ліннет Ріджвей!

      Ця інформація не справила враження на Пуаро, але підстьобнула інтерес Розалі. Вона нахилилася СКАЧАТЬ