Смерть на Нілі. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наблизилася до нього, і детектив почув, як Саймон Дойл сказав:

      – Спробуймо знайти на це час, кохана. Ми запросто можемо лишитися тут на тиждень чи два, якщо захочеш.

      Він дивився на Ліннет із пристрастю, обожнюванням і ледь помітною покірливістю.

      Пуаро задумливо оглянув його – широкі плечі, засмагле обличчя, сині очі, простодушна дитяча усмішка.

      – Щасливчик, – сказав Тім, коли пара пройшла повз них. – Лиш уявіть: знайти спадкоємицю без аденоїдів і плоскостопості.

      – У них жахливо щасливий вигляд, – промовила Розалі з ноткою заздрощів у голосі. Раптом вона додала, але так тихо, що Тім не розчув: «Це несправедливо».

      Проте Пуаро почув. Перед тим він стурбовано хмурився, але тепер швидко поглянув на супутницю.

      – Мушу забрати дещо для матері, – сказав Тім.

      Він припідняв капелюха й пішов. Пуаро та Розалі повільно поверталися в готель, відмахуючись від усе нових пропозицій проїхатися на віслюках.

      – Отже, це несправедливо, мадемуазель? – добродушно спитав Пуаро.

      Дівчина почервоніла, розсердившись.

      – Я не знаю, про що ви.

      – Я повторюю те, що ви щойно прошепотіли. Так, ви це сказали.

      Розалі Оттерборн знизала плечима.

      – Це трохи забагато як для однієї людини. Гроші, врода, чудова фігура та…

      Вона затихла, і Пуаро продовжив:

      – І кохання? Еге ж? І кохання? Але ж ви не знаєте, може, з нею одружилися через гроші!

      – Ви хіба не помітили, як він дивився на неї?

      – Так, мадемуазель, я побачив усе, що треба було побачити. І насправді я помітив те, на що ви не звернули уваги.

      – І що ж це?

      Пуаро повільно відповів:

      – Я помітив, мадемуазель, темні тіні під очима жінки, побачив руку, яка так міцно стисла парасольку, що аж кісточки побіліли…

      Розалі не зводила з нього очей.

      – Що ви маєте на увазі?

      – Я маю на увазі, що не все золото, що блищить. Тобто хоча ця жінка багата, красива й кохана, але все ж щось не гаразд. І мені відомо ще дещо.

      – Справді?

      – Я знаю, – продовжив Пуаро, нахмурившись, – що десь і колись я чув цей голос, голос мсьє Дойла. От якби я пригадав, де.

      Але Розалі вже не слухала його. Вона зупинилась як укопана й кінчиком своєї парасолі малювала узори на пухкому піску. Раптом дівчина вибухнула гнівом:

      – Я мерзенна, просто огидна. Повна тварюка. Я б радо розірвала її одяг і залишила свій слід на її красивому, зарозумілому, самовпевненому обличчі. Я наче ревнива кішка, ось як я почуваюся. Вона страшенно успішна, врівноважена й упевнена в собі.

      Еркюль Пуаро був трохи здивований цим вибухом. Він схопив дівчину за плече й по-дружньому потряс.

      – Tenez[10]… Ви почуватиметеся краще, коли висловите це.

      – Я просто ненавиджу її! Я ніколи нікого так не ненавиділа з першого погляду!

СКАЧАТЬ