Смерть на Нілі. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      – Звісно, це ж не питання життя і смерті, – сказала місіс Оттерборн.

      Але тут вона помилялася, це справді було питання життя і смерті.

      Частина друга

      Єгипет

      Розділ перший

      – То Еркюль Пуаро, детектив, – сказала місіс Аллертон.

      Разом із сином вона сиділа на яскраво-червоних плетених кріслах перед готелем «На бистрині» в Асуані. Вони спостерігали за двома постатями, що віддалялися, – невисоким чоловіком у білому шовковому костюмі та високою стрункою дівчиною.

      Тім Аллертон на диво неспокійно совався в кріслі.

      – Той кумедний чоловічок? – невпевнено запитав він.

      – Той кумедний чоловічок!

      – Що він, чорт забирай, тут робить? – допитувався Тім.

      Його мати засміялася.

      – Любий, схоже, ти надто схвильований. Чому чоловікам так подобаються злочини? Я ненавиджу детективні романи й ніколи їх не читаю. Але не думаю, що мсьє Пуаро тут з якимось прихованим мотивом. У нього вдосталь грошей і, гадаю, він просто насолоджується життям.

      – Схоже, він тут кинув оком на найкращу дівчину.

      Місіс Аллертон трохи схилила голову набік, спостерігаючи, як віддаляються постаті мсьє Пуаро і його компаньйонки.

      Дівчина поруч із ним була вища дюймів на три. Мала гарну ходу, йшла ні сковано, ні сутулячись.

      – Гадаю, вона доволі приваблива, – сказала місіс Аллертон.

      Вона кинула швидкий косий погляд на Тіма. На її здивування, він одразу ж потрапив на гачок.

      – Навіть більше, ніж «доволі». Шкода, що вона якась сердита й похмура.

      – Може, у неї такий вираз обличчя, любий.

      – Думаю, що вона неприємне мале чортеня. Але як дівчина – дуже приваблива.

      Та, про кого вони говорили, повільно прогулювалася з Пуаро. Розалі Оттерборн крутила в руках закриту парасольку, і вираз її обличчя підтверджував те, що щойно сказав Тім. Дівчина була і похмура, і сердита. Вона насупила брови, а яскраво-червона лінія вуст вигнулася кутиками вниз.

      За воротами готелю компаньйони звернули ліворуч і ввійшли в прохолодний затінок міського саду.

      Еркюль Пуаро спокійно собі теревенив, перебуваючи в піднесеному настрої. Він був одягнений у дбайливо випрасуваний білий шовковий костюм і панаму й тримав у руці багато декорований хлист від мух, що мав руків’я зі штучного бурштину.

      – …це мене зачаровує, – говорив він. – Чорні скелі Еле-фантини, і сонце, і човники на річці. Життя справді чудове.

      Він на мить замовк, а тоді додав:

      – Ви так не думаєте, мадемуазель?

      Розалі Оттерборн коротко сказала:

      – Думаю, так. Але, як на мене, Асуан занадто похмуре місце, готель напівпорожній, і всім тут близько ста…

      Вона замовкла, прикусивши губу.

      Очі Пуаро зблиснули.

      – Так, ваша правда. Я сам однією ногою в СКАЧАТЬ