Така, як ти. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неділі, але цього разу ми залишили парк і рушили гуляти вздовж затоки Махім. Ми влаштувалися у підніжжі храму й почали розмову, яка так ніколи й не закінчилася. Ми вже сорок років живемо разом, і коли він іде на роботу зранку, я досі сумую; настільки, що часом приходжу на прогулянку в цей парк. Він працює на початку П’ятої авеню, в будинку № 12, – уточнила вона, вказуючи на арку посеред парку Вашингтон-сквер. – Але він ненавидить, коли я йому заважаю. Той клятий будинок – його королівство.

      Лалі замовкла і пильно поглянула на небожа.

      – Насправді ти схожий на мене, а не на мого брата. Я це бачу в твоєму погляді.

      – Що ти бачиш? – іронічно запитав Санджай.

      – Гордість і мрії.

      – Мені час іти працювати.

      – Повертаєшся у свій хай-тек? – поцікавилася вона.

      – Це не місце, радше моє королівство. Не чекайте мене сьогодні на вечерю, я дуже заклопотаний. Повернуся безшумно.

      – Я все одно тебе почую. Розважайся, а завтра чи іншого дня ми підемо подивитися на кілька моїх улюблених місць.

      Санджай провів тітку до станції метро. Повертаючись до офісу Сема, він вихопив поглядом піддашок будинку № 12 на П’ятій авеню.

* * *

      Вестибюлі розповідають історії будинків, їхніх мешканців, чудернацького сусідства людей, практично не знайомих між собою. Сходовими майданчиками пролітають важливі миті їхніх життів – народження, весілля, розлучення, смерті, – але товсті стіни буржуазних помешкань нічого не пропускають у свій затишок.

      Вестибюль, куди щойно потрапив Санджай, було оздоблено дубовими панелями. Величезна люстра з кришталевими вставками осявала розкішний інтер’єр, відбиваючись на мармуровій підлозі блискучою зіркою, промені якої розходилися навсібіч. Не було жодної випадковості, яка порушила б старовинну атмосферу. На бюрку спав бакелітовий телефон, позичений з іншої доби; колись ним послуговувалися, щоб викликати консьєржа, але пристрій уже давно мовчав. Чорний зошит, сторінки якого ледаче заповнювалися іменами відвідувачів, лежав розгорнутий. За бюрком дрімав Діпак. Клацання розкішних дверей нічого не змінило.

      Санджай стиха кашлянув – і Діпак здригнувся.

      – Чим можу вам допомогти? – ввічливо запитав він, поправляючи окуляри.

      Побачивши, хто саме до нього завітав, ліфтер насупився.

      – Що ти тут робиш?

      – Я прийшов у місце, про яке моя тітка відгукувалася якнайкраще.

      – Ти ніколи не заходив до багатоповерхівок? Мешкаєш у нетрях Дхараві?

      – Я хотів подивитися на славнозвісний ліфт…

      – Про який Лалі також тобі розповіла.

      – Здається, він неймовірний, і треба бути справжнім майстром, аби керувати ним.

      – Це правда, – піддався на лестощі Діпак.

      Діпак роззирнувся, аби переконатися: вони були самі. Він схопив картуз і примостив його на голові. Санджай визнав, що в цій гарній формі названий дядько скидався на командира СКАЧАТЬ