Така, як ти. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ подушку і знову заснув. За кілька годин схопив мобільний з нічного столика й підскочив на ліжку. Квапливо одягнувшись, зі скуйовдженим волоссям він вискочив із кімнати.

      Лалі чекала на нього за столом у кухні.

      – Хочеш відвідати музей мистецтва Метрополітен чи музей Соломона Ґуґґенгайма? А може, тебе цікавить прогулянка в Китайський квартал, Маленьку Італію, Ноліту, Сохо?.. Усе, що захочеш.

      – А де ванна? – спантеличено запитав він.

      Лалі навіть не намагалася приховати розчарування.

      – Поснідай, – наказала вона.

      Санджай умостився на стілець, який Лалі підштовхнула до нього ногою.

      – Згода, – поступився він. – Але дуже швидко, бо я спізнююся.

      – А чим ти займаєшся, якщо не секрет? – запитала вона, наливаючи молоко в миску з пластівцями.

      – Хай-теком.

      – І що це означає, хай-тек?

      – Ми розробляємо нові технології, що полегшують людям життя.

      – А можеш розробити мені небожа, який витягне мене з повсякденної рутини? З яким я можу погуляти, поговорити про свою країну, почути новини про родину, з якою так довго не спілкувалася?

      Санджай підвівся й несподівано для себе самого поцілував тітку в чоло.

      – Обіцяю, – кинув він, спантеличений таким несподіваним теплом. – Щойно зможу. Але зараз я справді маю бігти працювати.

      – Біжи. Я вже звикла до твоєї присутності. І, раптом ти замислив щось таке, навіть не думай спати деінде, окрім мого дому, поки ти у Нью-Йорку. Мене це страшенно зачепить. Ти ж не наважишся образити члена родини, правда?

      Невдовзі Санджай вийшов із квартири, але валізу залишив – тепер у нього не було вибору.

      Він розглядав Іспанський Гарлем приємного весняного дня. Барвисті вітрини, переповнені тротуари, захаращені вулиці, звуки клаксонів… Цьому хаосу бракувало тільки рикш. Двадцять годин у літаку – аби опинитися в пуерто-риканській версії Мумбаї. Останнім ударом став дзвінок у «Плазу» – Санджай скасував бронювання, а тоді пірнув у метро.

      Відколи тітка поїхала з Індії, країна змінилася, але деякі традиції залишилися непорушними. Повага до старших – одна з них.

* * *

      Коли Санджай вийшов з метро на станції «Четверта вулиця», він уже спізнювався на зустріч. Крокуючи вздовж огорожі парку Вашингтон-сквер, він почув мелодію. Замість обігнути парк, він пірнув у нього, зачарований, як дитина Гамельнським щуроловом[3].

      Посеред алеї грав трубач. Його ноти зринали до гілля американських лип, норвезьких кленів, китайських в’язів і північних катальп. Близько двадцяти відпочивальників стояли навколо музиканта. Заворожений Санджай підійшов і вмостився на лавці.

      – Це буде наша мелодія, не можна її забувати, – прошепотіла молода жінка, що сиділа поруч.

      Здивований, він озирнувся.

      – У всіх є мелодія, що лунає в мить зустрічі, – грайливо продовжила вона.

      Вона променилася радістю.

      – Та СКАЧАТЬ