Така, як ти. Марк Леви

Чтение книги онлайн.

      – Твоя кімната готова, – оголосила Лалі.

      – Моя кімната? – захвилювався Санджай.

      Жінка взяла племінника під руку й повела його до блакитної спальні. Санджай стримано роззирнувся по кімнаті.

      Лалі застелила розкладний оксамитовий диван із широкими бильцями помаранчевими простирадлами, поклала дві квітчасті подушки й клаптикову ковдру ручної роботи. Вона перенесла столик із передпокою і поставила на нього глиняний горщик із паперовими квітами.

      – Сподіваюся, тобі тут сподобається. Я така щаслива, що ти до нас завітав!..

      Лалі опустила штори й побажала племінникові доброї ночі.

      Санджай поглянув на годинник: 19:15. Перспектива пожертвувати напівлюксом у «Плазі» з видом на Центральний Парк заради кімнатки площею в шість квадратних метрів у Східному Гарлемі жахала його, тож він заходився вигадувати, як же вирватися з пастки, не образивши тітоньку. Бранець власної ввічливості, він зателефонував водієві й придушеним голосом повідомив, що більше не потребує його послуг. Дослухаючись до писку дивана під сідницями, він мріяв про королівське ліжко, в якому мав заснути.

      У будинку № 12 на П’ятій авеню Хлоя відчинила двері квартири площею двісті п’ятдесят квадратних метрів. Поклала ключі на ґерідон[2] у передпокої й рушила коридором. Цей коридор із фотографіями на стінах скидався на галерею її життя. Деякі світлини їй подобалися, наприклад та, на якій батькові було тридцять і його густа шевелюра та обличчя Індіани Джонса зачаровували її подруг-старшокласниць. А інші вона ненавиділа, як ось цю, де їй вручають медаль після забігу в Сан-Франциско, а мати стоїть похнюпившись – уже наступного дня вона зібрала валізи й пішла. А ще вона відчувала ностальгію, зупиняючись перед світлиною з песиком, який був частиною родини, – ще коли батьки були разом і родина існувала.

      З бібліотеки пробивалася смужка світла. Дівчина мовчки заїхала досередини й поглянула на батька. Його волосся досі було густим, але руда барва обернулася на попіл. Зігнувшись над столом, професор Бронштейн перевіряв роботи студентів.

      – Як минув твій день? – запитала вона.

      – Викладати кейнсіанство купці прищавих студентів веселіше, ніж може здатися. А твій кастинг як? – запитав він, не підводячи очей.

      – Дізнаюся за кілька днів, якщо мене запросять на другу співбесіду – і якщо мені не надішлють мільйонного листа з поясненнями, чому я не підходжу.

      – Ти не вечеряєш із Шопенгауером?

      Хлоя поглянула на батька й повернулася до дверей.

      – Не хочеш провести вечір у ресторані з дочкою? Я буду готова за півгодини, – додала вона, перш ніж зникнути.

      – Двадцять хвилин! – гукнув він їй навздогін.

      – Стільки часу знадобиться, лише щоб наповнити ванну. Коли ти нарешті полагодиш сантехніку, я встигатиму! – почулося здалеку.

      Професор Бронштейн відчинив шухлядку, понишпорив СКАЧАТЬ