Немає виходу. Тэйлор Адамс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ церкві. Тож Дарбі обережно вилізла з фургона, прибрала свій шнурок, затиснула защіпку і м’яко зачинила двері долонями. З-за капота фургона вона бачила вікно будівлі. І до смерті боялася побачити за склом силует Ларса, який роздивлявся, звідки ж було світло, але у вікні досі ніхто не з’явився. Було видно лише верхівку Едової голови і трохи плеча Ешлі, які грали в карти.

      Поки що все йшло добре.

      Дарбі повернулася й пішла по своїх слідах з лівого боку фургона повз дурного мультяшного лиса, продираючись крізь замети. Вона поклала шнурок до кишені джинсів; зараз не було часу зашнуровувати черевика. Вона підійшла до задньої частини «астро», схопилася за ліву ручку дверей і відчинила їх.

      Усередині сиділа дівчинка в собачій клітці. Тій, з решіткою з чорних прутів, яку можна скласти для зручного зберігання. Ця клітка була розрахована на колі, із замком і дюжиною стяжок. Дівчинка, згорбившись, стояла навколішки, бо не мала достатньо простору, аби стояти. Її крихітні пальчики стискали прути, наче ґрати в тюремній камері. Рот був грубо заклеєний скотчем.

      Дарбі відчула вологий кислий запах. Сеча.

      Довгу мить вона не могла говорити. Що можна сказати? Для такої ситуації немає слів. Наче набравши повний рот арахісового масла і проковтнувши його, зрештою Дарбі змогла поворухнути губами і вимовити:

      – Привіт.

      Дівчинка уп’ялася у неї широко розплющеними очима.

      – Ти… ти в порядку?

      Вона похитала головою.

      Та невже?

      – Я … – Дарбі тремтіла від поривів вітру, усвідомлюючи, що не планувала аж так далеко. – Добре, зараз я зніму клейку стрічку з твого обличчя, аби ти могла говорити зі мною. Гаразд?

      Дівчинка кивнула.

      – Може бути боляче.

      Дарбі знала, що болітиме напевно, бо скотч приклеївся до волосся дівчинки. Це виявилася чорна ізострічка. Ларс полінувався і просто обмотав нею навколо голови дівчинки. Дарбі простягла руку крізь прути собачої клітки і кінчиками пальців намацала кінець ізострічки. Обережно вона відклеїла перший шар, потім другий, і коли дівчинка самостійно зняла решту, Дарбі запитала:

      – Як тебе звати?

      – Джей.

      – Ти знаєш чоловіка, який кермує цим фургоном?

      – Ні.

      – Він викрав тебе?

      – Ага.

      – З твого будинку? – Дарбі перефразувала: – Зачекай, так, Джей, де ти живеш?

      – Фейрбридж Вей, 1145.

      – Де це?

      – Біля супермаркету «Костко».

      – Ні. Як називається місто, у якому ти живеш?

      – Сан-Дієго.

      Від цих слів Дарбі здригнулася. Вона ніколи раніше не була на південному заході Штатів. Ларс, напевно, був у дорозі кілька днів із цією маленькою дівчинкою, зачиненою у фургоні. Це пояснює сміття з фаст-фуду. Очі Дарбі звикли до темряви, і вона детальніше роздивилася, що було всередині автівки – купа килимів і ковдр, якими накривали клітку. Фанерні полиці на стінах, СКАЧАТЬ