Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зберіг у пам’яті поради Павла Івановича, й у мене залишилися зошити з його помітками та червоними п’ятірками… І все…»

      1919 рік. Київ. Тяжкий період в історії нашої країни: голод, холод… Даремне шукання роботи, систематичне недоїдання все частіше наштовхували Григорія Михайловича на думку, чи не поїхати додому на село?

      «Складаючи пожитки, – розказував він, – я побачив старі свої зошити… Неначе вони повернули мене до дійсності, до моїх бажань і прагнень. Мені здалося, що саме тут приховано найдорожче в світі. Хіба такі вже страшні ці тимчасові злидні?

      Я перечитував усі свої твори й в одному з них, де писав про своє дитинство, а саме про роботу на григорівських та гусачівських ланах, звернув увагу на чітку червону рису, її зробила в свій час рука не байдужої мені людини. Павло Іванович так позначав найвдаліші місця наших творів. “І чому я тоді так мало написав про це – всього декілька рядків?”

      Уявивши перед собою постать Павла Івановича, згадавши його слова, я відчув страшенну силу…

      Натхнення…

      Так я написав новелу “На буряки”, яку було надруковано у газеті весною 1919 року».

* * *

      900 000 пудів цукру… «І моя дитяча кривавиця вкладена у той цукор», – сказав Григорій Михайлович, прочитавши у дореволюційному довіднику «Рафинадные заводы Россійской имперіи» зведення про кількість річної продукції Григорівського цукрового заводу.

      Тоді Григорій Михайлович розповів мені, як він ще дитиною працював на цьому рафінадному заводі. Бачив жорстоке ставлення до робітників: тривалий робочий день, мізерна оплата, ніякої забезпеченості, ніякої турботи про робітника. Наведу уривок із нарису «Лист з села», видрукуваний у газеті 1919 року:

      «Тут же під боком Григорівський цукровий завод, що кидає сизо-чорні пасма диму і, здається, пахне не жомом, а потом робітників, яких експлуатували десятки літ.

      Виринають в уяві 49 1/2 коп. за вісім годин праці, “подъемка”, брудні казарми.

      Ех, певно, панки “Християнсько-незалежної” віри не знають, що таке – “подъемка”?!

      Це 40–50 градусів жари, горить чуб, ллється піт, з плечей капає кров, а на кришталевий цукор з огидою плюють…

      А поверх цієї ідилії й краси… урядник з гарним арапником, дуже важкий на руку!

      “Нерви заспокоює”. Наше діло – робить, а урядника – бить, кожний робить своє діло!

      І сміх і сльози.

      В душі кипить бажання помсти виключно класової, бо для бідних один ворог – буржуї, багатії».

      Особливо запам’ятався Григорію випадок з одним робітником. У новелі «Сходка» він згадує про нього, описуючи життя Петра Цюпки, який у минулому був робітником цукроварні пана Чорткова. Цюпка у 1905 році брав участь у страйку і згодом на цій цукроварні втратив працездатність. Григорій Михайлович яскраво змальовує байдуже ставлення до людини:

      «…Так, так. Кров маленькими струмочками стікає СКАЧАТЬ