Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Та ти й не вмер. Ти пішов із життя, але й залишився в ньому, бо є твоє живущеє слово. Є шанування й увічнення.

      Косинчині розповіді

      Минуле у розповідях живе, тому я переповідаю тут епізоди з життя Григорія Косинки, які розкривають деякі деталі його творчості. Гадаю, що читач не без інтересу познайомиться з окремими моментами створення новел та образів.

      «Бу-х-х!» Прицілившись з дерев’яної ложі, ховаючись за вербою, стріляє хлоп’я. Чи це Демидок з оповідання “За ворітьми”? Ні, це Грицько Стрілець, майбутній автор цього оповідання, баштанує у рідному селі Щербанівці.

      «Саме я був за діда-сторожа кавунів – маленьких кубашок з піску», – сміючись, розповідає Григорій Михайлович.

      Так бавився у дитинстві Гриць з товаришами. «Стріляти, бути офіцером, захищати Вітчизну від ворога, злодіїв – мріяло хлоп’я».

      Все це було під впливом розповідей його діда – батька матері. Дід Роман, учасник турецької війни, розповідав онуку про бої і події на східному фронті. Ці розповіді виховували у Григорія любов до Батьківщини, вчили боротися за гідність народу та людини.

      Дід Роман був письменний. Це він учив грамоти свого сина Калістрата Анищенка, майбутнього письменника, і вчив свого онука Григорія Косинку – майбутнього письменника-новеліста.

      Григорій згадував про перші дні своєї «науки»: «Читати букваря не хотілося, навіщо, думав, голосити, як те немовля: уа-уа-уа, коли мені вже чотири роки. Інша справа писати палички, такі стрункі, немов солдатики йдуть, а головне, подобалось вмочати перо у чорнильницю – почуваєш себе дорослою людиною, як той писар на повіті. За кілька днів навчання йшов великий дощ. Я був у хаті й стругав з кори човника, після дощу будуть калюжі – міркував я – мій човник попливе далеко-далеко… Раптом я почув голос діда. Тільки тепер я помітив, що дід Роман читає вголос книгу. Цікавий зміст захопив мене. Я забув про дощ, калюжі, човника й уважно слухав, боючися пропустити жодне слово. Коли дід замовк, я запитав у нього:

      – Діду, можна подивитися книгу?

      – А навіщо тобі книга? – спитав дід Роман. – Ти читати не хочеш, то й книга тобі не потрібна.

      – Я хочу подивитись, чи там такі самі літери, як і в букварі?

      З того дня мені вже не треба було нагадувати про букваря. Я читав, читав, щоб швидше навчитися самому читати чарівні книги».

      Дід Роман був з кріпаків, розповідав Грицю про тяжку мужицьку долю за часів кріпацтва. А хлопчик відчував, що і в цей час «…п а н н а ш в о р о г».

      Злидні в сім’ї примусили Грицька змалку працювати на панських – григорівських та гусачівських ланах. «…Працюю, не розгинаючись, стараюсь, зверху пече сонце, а в грудях печія, і десь глибоко-глибоко думка жевріє: “Мужицька доля гірка…” – пише про ті часи Григорій Косинка у СКАЧАТЬ