Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

      Але не так склалося, як гадалося… Не довелося Косинці бути на моєму «утриманні» жодного дня…

      Раптовий буран жорстоко розметав красиве вбрання золотої осені 1934 року… Ах ця золота осінь… Ти мала принести нам багато змін у житті. 1 принесла зміни – кардинальні, але які?!

      Збиралися ми до Межигірського будинку творчості, їхали пароплавом. Стояли на палубі, погойдуючись на хвилях дніпрових… Милувалися своєрідною красою зелених берегів Дніпра. Григорій Михайлович, вдивляючись у далечінь, проказав:

      Чудова природа, прекрасні умови в будинку – все сприяло роботі й відпочинку. Григорій тоді саме працював над оповіданням «Перевесла».

      На превеликий жаль, я не весь час була у Межигір’ї. Мала кінчати ілюстративну частину диплому на кінофабриці. Незабаром мав відбутися захист.

      Повернувся з Межигір’я Григорій Михайлович. Настрій у нього був чудовий. Його пильні, добрі очі світилися веселими вогниками, а в куточках вуст ледь помітна смішинка. Він одразу звернувся до мене:

      – Зоряна моя! «Перевесла» я закінчив і полюбив це оповідання. Послухай, прочитаю. Чи сподобається тобі? А тоді однесу до журналу, нехай люди читають…

      Так і було. Останнє своє оповідання «Перевесла» Косинка здав до друку (досі оповідання не знайдене).

      Дипломну роботу я закінчила. Написала слово до захисту і суботнього вечора 5 листопада попросила Григорія, щоб прочитав його, може, щось виправить. Він же мені у відповідь:

      – А, Тамаря! Не треба братися на ніч за таку серйозну роботу. Завтра неділя, у нас буде час уважно перечитати і зробити так, щоб усе було хороше. Поспішати не треба. Все в наших руках. Ти згодна?

      Я погодилась. Завтра, то й завтра.

      Не прочитав Григорій мого слова… Ця субота була останнім днем, коли ми були разом і коли я б а ч и л а його… Останні слова закарбувалися у серці і звучать мені всі роки мого самітнього життя…

      Як у тумані… Тримаючись на нервах і завдяки підтримці товаришів, диплом я захистила. Одержала звання «кінооператор спеціальних методів кінознімання» та відрядження на Київську кінофабрику.

      Сказали мені у відділі кадрів:

      – До роботи приступити 18 грудня.

      І скоїлася страшна трагедія… Не особиста, ні… Трагедія нашої культури, нашого народу…

      18 грудня я прийшла на студію. Дорогою мене зустрічали мовчазні, сповнені жаху погляди… Подумала – довідались, що Косинку заарештували…

      У відділі кадрів на моє привітання майже не відповіли, а хтось з товаришів сказав:

      – Ти читала сьогодні газету?

      – Ні, ще не чи-та-ла-а, – ледве промовила я.

      – То прочитай. – І подали газету…

      Полоснув СКАЧАТЬ