Григорій Косинка. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «Поет громовиці». Наведу уривки з рецензій Я. Савченка та М. Рильського на твори Косинки: «Особливого відзначення заслуговує Косинчина мова, вона чудесна. Дзвінка, активна, економна й образна. Більше того, вона просто прозора. Нічого зайвого, туманного. Найменшої засміченості. Звукова будова її еластична, глибока і змістовна… Не один поет може позаздрити такій інструментовці слова…»

      «…Але повіє свіжим вітром від його дзвінких, соковитих, бадьорих слів, – і ми бачимо клаптик життя. Ми почуваємо творця з динамічним темпераментом, що співає хвилям цього часу у такт…»

      Останні роки Григорій Михайлович працював над перекладами творів класиків російської літератури: А. Чехова, М. Горького, М. Шолохова, М. Гоголя. Завжди підкреслював свою відповідальність: «Перекласти Чехова, щоб зберегти тонкий чеховський гумор і передати оригінальну стилістичну манеру цього письменника, – це творча робота. Вона мені приємна і є одним із засобів удосконалення мови».

      Оповідання А. Чехова у перекладі Косинки було надруковано.

      На Наддніпрянській Україні перекладу поеми М. Гоголя «Мертві душі» українською мовою не було. Пригадую, коли Григорій Михайлович задумав перекласти «Мертві душі», в розмові з товаришами сказав: «Я мрію перекласти “Мертві душі”. Моя мета – дати переклад стилізаційний, бо якщо відтворювати тільки зміст, то краще й не берись. Хочеться мені дати читачеві цей епохальний твір Гоголя українською мовою, зберігши в перекладі все суто гоголівське».

      І переклав. У 1934 році книжка вийшла з друку, але без імені перекладача. Його переклад виходив кілька разів «за редакцією». 1968 року «Мертвим душам» українською мовою повернуто ім’я перекладача.

      Писав Косинка переважно уночі, можливо, тому, що денний час не був у нього вільний. Він частенько жартома казав: «Я повинен десь працювати і заробляти “на пропітаніє”». Григорій Михайлович працював у ВУФКУ, сценарному відділі Київської кінофабрики, редактором мови Харківської фабрики кінохроніки, у редакціях журналів.

      Радіомовлення почало входити в життя в кінці 20-х – на початку 30-х років. Саме в цей час Косинка був одним з перших дикторів у Харкові та Києві. Пригадую такий випадок. Якось ішла я площею ім. Тевелева у Харкові, бачу, коло гучномовця збираються люди: починалася передача. Чую таку розмову:

      – Та чекай же, Романе, послухаємо!

      – А, що там слухати? Щось про тваринництво неначе.

      – Та це ж Косинка читає, ти, мабуть, ще не чув його. Послухаємо!

      Передавали лекцію про вівчарство, а читав її Косинка так, ніби це був художній твір.

      Робота диктора його не приваблювала. Скаржився: «Зачинять тебе у комору, а я люблю працювати на людях, люблю відчувати пульс життя, люблю живе оточення». Якось, повернувшись з радіоцентру, сказав мені: «Скоріше б ти, Тамарча, кінчала інститут, я мрію перейти на твоє “утримання”. Тоді працюватиму там, де мені подобається. Приділятиму більше часу творчій роботі. Тоді зможу здійснити СКАЧАТЬ