Тлумачення снів. Зигмунд Фрейд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цей початковий імпульс – він тільки відтворив і переробив його, опрацював у драматичній манері історичний матеріал, знайдений всередині нас; інсценував слово апостола [Івана]: “Хто ненавидить брата свого, той вбивця”. І тим часом, як, по пробудженні, ми можемо – свідомі своєї моральної сили – посміятися з вигадливості розпусного сну, вихідний матеріал, з якого той сон повстав, приводу для веселощів нам не дасть. Ми відчуваємо себе відповідальними за облуди снів – не цілковито, але якоюсь мірою. Себто, якщо ми застосуємо до цього незаперечні у своїй істинності слова Христа: “З серця виходять лихі думки”, – то навряд чи уникнемо усвідомлення того, що скоєний уві сні гріх тягне за собою певний невизначений мінімум провини».

      Отже Гільдебрандт знаходить джерело аморальності снів у паростках зла і недобрих імпульсах, які спокусами прошмигують у наших душах вдень, і він, не вагаючись, включає ці аморальні елементи в оцінку доброзвичайності особи. Саме такі думки і така їх оцінка, як знаємо, спонукала благочестивих і святих усіх часів нарікати на свою тяжку гріховність [61].

      Поза сумнівом, такі несумісні думки виникали у більшості людей – і не тільки у царині етики. Сприйняття ж їх бувало іноді не таким серйозним. Зокрема у Шпітти знаходимо таку заувагу А. Целлера (стаття «Божевілля» у загальній науковій енциклопедії під ред. Ersch und Gruber, стор. 144): «Дух лише зрідка тішиться такою щасливою організацією, що дозволяла б йому щомиті зберігати повну владу – так, щоб ясний і чіткий потік мислення не переривався повсякчас незначними, а то й геть абсурдними, гротескними ідеями. Навіть великі мислителі нарікали на цей сноподібний, дражливий і болісний розумовий непотріб, що порушував їхні глибокі роздуми й високі, серйозні міркування».

      Більше світла на психологічний стан, пов’язаний з цією несумісністю думок, проливає зауваження Гільдебрандта про те, що сни іноді дозволяють нам зазирнути у глибини і закамарки нашої сутності, які недоступні нам у притомному стані (Hildebrandt, 1875, стор. 55). Подібну думку висловлює Кант в одному з абзаців своєї «Антропології» (1798), коли говорить, що сон, імовірно, має показувати нам наші приховані схильності й відкривати нам те, чим ми не є, але могли б стати, за умови іншого виховання. Радешток (Radestock, 1879, стор. 84) стверджує, що сни часто показують нам те, у чому ми не хочемо зізнатися собі, і за це ми їх незаслужено звинувачуємо у брехні й омані. Ердман (J. E. Erdmann, 1852, стор. 115) пише так: «Сон ніколи не показував мені, як я маю ставитися до людини, але, на мій власний подив, зі сну я, часом, дізнався, як я насправді до цієї людини ставлюся і що про неї думаю». Подібне висловлювання є у І. Г. Фіхте (I. H. Fichte, 1864, том 1, стор. 539): «Природа наших снів набагато вірніше віддзеркалює наш загальний настрій, ніж те, що ми знаємо про нього через притомне самоспоглядання». У вже відомий нам подібний спосіб відбувається поява чужих для нашої етики імпульсів – сон має доступ до розумового матеріалу, якого немає, або він відіграє нікчемну роль наяву, як про це пише Беніні (Benini, 1898, стор. 149): «Certe nostre inclinazioni che si credevano soffocate e spente da un pezzo, si ridestano; СКАЧАТЬ