Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ би міг зашкодити йому. А якщо раптом про це довідається чоловік?

      Пані Ніна повернулася дещо засмучена, і Никодим подумав, що вона, напевно, мала неприємну розмову з Касею. Вона і далі читала вголос, але вони вже не розмовляли до самого обіду. Після обіду Никодим заснув і прокинувся з настанням темряви від стуку в двері. Це був Куницький.

      Він був дуже засмучений хворобою Дизми і хотів телеграмою викликати лікаря. Насилу Дизма відрадив його, завіривши, що йому вже краще і що завтра або післязавтра він встане на ноги.

      – Це добре, дуже добре, – зрадів Куницький, – бо, дорогий мій, той Ольшевський у труну мене вжене; те, що він виробляє – розуму недосяжне. Уявіть собі, любий, він звелів затримати сосну через те, що нібито я не вніс повністю завдатку. А завдаток становив сорок тисяч двісті злотих. Забув я про ці двісті злотих, бачить Бог, забув, а тепер цей негідник зупинив мені усю роботу. Через якісь двісті злотих? Хай йому грець!

      Хвилюючись, Куницький торохтів дедалі швидше. Дуже довго розповідав він про конфлікти з дирекцією казенних лісів і під кінець висловив надію, що завдяки втручанню Дизми поневіряння закінчаться. Дорогому панові Никодиму потрібно тільки якомога швидше вирушити у Варшаву і врешті поговорити там з міністром Яшунським.

      Дизма завірив його, що, тільки-но встане, відразу ж поїде до Варшави.

      – А як ви думаєте, дорогий пане Никодиме, легко у вас справа піде? Швидко залагодите?

      – Владнаємо, – відповів Дизма, – будьте спокійні. Може, тільки гроші знадобляться на дрібні витрати.

      – Витрати? Дурниці. Дам, скільки потрібно, готівкою. Ну, як ви тут у мене в Коборові себе почуваєте? Нудьгуєте?

      Дизма заперечив. Сказав, що дуже мило проводить час.

      – Врахуйте тільки одне: коли залагоджуватимете наші справи у Варшаві, прошу пам’ятати, що Коборово записане не на моє ім’я, а на ім’я моєї дружини. Я мав це зробити з міркувань формального порядку.

      – Отже, я виступатиму нібито від імені вашої дружини? – запитав Дизма, пригадуючи розмову з Понімірським.

      – Так, так, хоча можете і від мого, тому що я – фактичний власник. У мене є повноваження від дружини.

      Дизму так і підмивало запитати, чи є у нього векселі, але стримався. Старому могла б закрастися підозра.

      Куницький почав розпитувати Никодима про його бачення стану господарства в Коборові, але вимушений був відмовитися, оскільки хворий знову зазнав нападу ревматизму, та такого сильного, що шипів від болю, і вираз його обличчя змінився до невпізнання.

      Після вечері Куницький знову зазирнув до Дизми, та той прикинувся, що ніби спить, завдяки чому уникнув подальших розмов. Вночі Никодим довго роздумував про неминучу подорож до столиці, звідки, мабуть, він уже не повернеться. Проте вирішив, що спробує протягнути якомога довше. Принаймні неважко буде відшукати полковника Вареду і попросити його переговорити з міністром.

      Згадав Понімірського. Хтозна, може, варто і від нього взяти того листа? Якщо у тітки Понімірського є зв’язки, СКАЧАТЬ