Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ добре, – сказала Ніна не без задоволення і засміялася – тепер почитаємо. Хочете «Поклик крові»?

      – Будь ласка.

      Ніна почала читати. Це виявилася історія про собаку, якого вкрали. Дизма зі щораз більшим нетерпінням чекав, коли нарешті втрутиться поліція, але розповідь пішла іншим руслом, і Никодим потроху втратив нитку оповіді й уже нічого не розумів і не чув, окрім мелодійного, м’якого голосу пані Ніни.

      Він почав міркувати над розмовою, яка щойно відбулася між ними, і дійшов висновку, що бесіда була дивною. Ця красуня пані Ніна виглядала так, ніби говорила зовсім не про книжку… А може?..

      І раптом йому згадалася маленька вітальня у квартирі начальника поштової контори в Лискові пана Бочека, дві його незаміжні дочки, вчителька початкової школи панна Валяскова, писар мирового суду Юрчак та інша «золота молодь» Лискова. У тій кімнаті, такій убогій, порівняно з пишними апартаментами цього палацу, вони збиралися для того, щоб пограти в «цензуру». Панна Льодзя Бочек сиділа посередині кімнати, вдаючи з себе книжку… І про неї говорили всяку всячину: що вона нерозрізаний том, кухарська книга, збірка віршів, говорили, що вона така книжка, яка на вигляд хороша, але краще не відкривати… Ага!

      Це мусить бути щось в такому ж роді… неодмінно щось таке! Але хороше чи погане говорила йому ця пані?.. Можливо, й хороше; втім, у цих панів ніколи нічого не дізнаєшся!

      «А якщо я їй сподобався?.. Не може бути».

      Голос Ніни дзвенів, переливався, інколи тремтів від хвилювання. Довга тінь від опущених вій падала на білі щоки, у пишному волоссі виблискувало сонце, пронизуючи густе листя, воно падало на килим яскравою свіжою плямою. У кімнаті пахло лавандою і липнем, багаті меблі бундючно сяяли позолотою і бронзою. Із прикрашеної арабесками стелі звисала важка лампа, виблискуючи рубіновими підвісками.

      «Боже мій, хто б іще тиждень тому міг подумати, що я, Никодим Дизма, лежатиму у цій розкішній кімнаті на цьому багатому ложі, а ця красива пані читатиме мені книжку!»

      Він заплющив очі і раптом затремтів.

      «А що, коли це сон, якщо все це фантазія, якщо я розплющу очі і знову побачу закопчені, вогкі стіни кімнати Бартеків на Луцькій вулиці? А цей голос?.. Може, то Манька читає Валентинисі «Кур’єра»?»10

      Тут голос замовк і через деякий час почулося неголосне запитання:

      – Ви заснули?

      Дизма розплющив очі і посміхнувся.

      – Ні, що ви!

      – Біль ущух? Вам краще?

      Никодим знову посміхнувся.

      – Біль не минув, але мені краще.

      Ніна мовчала.

      – Коли ви тут, мені краще.

      Ніна подивилася на нього із сумом і нічого не відповіла. Никодим подумав, що цей божевільний, її брат, мабуть, не збрехав, сказавши, що вона нещаслива. Видалась нагода перевірити й інші його відомості, тому Дизма запитав:

      – Ви чимось засмучені?

      – У цьому домі ви, напевно, єдина людина, яка може сказати, що їй СКАЧАТЬ