Кар’єра Никодима Дизми. Тадеуш Доленга-Мостович

Чтение книги онлайн.

      – Це добре, що говорите.

      – Ви й так усе бачите. Пане Никодиме, скажіть, чи може бути щасливою самотня людина, абсолютно самотня людина?

      – Не знаю. Я теж зовсім самотній.

      – Як? У вас нікого немає? Немає сім’ї?

      – Зовсім нікого.

      – І це вас не гнітить?

      – Мабуть, ні.

      – Тому що ви чоловік. У вас сильний, замкнутий характер. Ви не знаєте самотності, тому що ви натура цілісна. Я навіть не певна, що ви здатні зрозуміти самотність такої слабкої істоти, як я.

      – Але ж у вас є падчерка.

      – А!.. Кася, – вирвалося у неї неохоче, – це жінка…

      Вона знову прикусила губу і, дивлячись на розкриту на колінах книгу, продовжила:

      – Знаєте, за багато років ви – перша людина, з якою я почуваюся так вільно, так… У вашому співчутті немає ані образливого жалю, ані байдужості безпристрасного спостерігача… Знаєте, адже я ні з ким не спілкуюся… Ви перший, з ким я дозволила собі відверто обмінятися думками, і відчуваю, що мене не зрозуміють неправдиво.

      Вона зашарілася, заговорила збуджено. Дизма вже не сумнівався, що пані Ніна на нього «поклала око».

      – Можливо, вам обтяжливо, що я втягую вас у свої жалі?

      – Боже борони.

      – Хіба вони вас цікавлять?

      – Дуже.

      – Ви такий добрий до мене.

      – Ви, пані, до мене теж. Не турбуйтеся, усе погане минеться, потрібно тільки не брати близько до серця. Ніна посміхнулася.

      – Ви поводитеся зі мною як з дитиною, яку смішать безглуздим жартом, щоб вона перестала плакати. Але, знаєте, грубість часто буває хорошими ліками.

      – Не можна відступатися перед бідою, потрібно думати, як їй зарадити.

      Ніна спохмурніла.

      – Тут немає порятунку.

      – Кожна людина – коваль свого щастя, – переконливо заявив Никодим.

      – Коваль тільки той, у кого дужі руки, а ви ж бачите, які вони в мене слабкі.

      Вона протягнула до нього руку, від якої линули пахощі. Дизма взяв її долоню і поцілував. У відповідь відчув міцний потиск.

      – Потрібні сильні руки, – сказала вона, – ось такі… Такими руками можна не лише свою долю викувати… Іноді мені здається, що для сильної волі немає жодних перешкод, що немає для неї неможливого… Вона – всемогутня, вона трощить сталь, будує майбутнє… І якщо вона не егоїстична, простягає руку допомоги, рятуючи цих бідних, слабких істот… Скільки поезії приховує таємнича сила сильної людини…

      Ніна повільно відняла руку і додала:

      – Вам, напевно, здається, що я надто екзальтована?

      Дизма не знав, що відповісти, і тому знову вдався до випробуваного засобу: застогнав від болю і схопився за лікоть.

      – Боляче?

      – Дуже.

      – Бідолаха! Може, послати за лікарем?

      – Ні. Дякую вам.

      – Мені так хочеться вам допомогти.

      – У вас добре серце.

СКАЧАТЬ