Пливе човен – води повен. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Треба для виправдання інше щось придумати, якщо не шляхетніше, так хоч благозвучне. Нехай і для внутрішнього використання, але чого хорошого в тому, що сам від себе носа вернути будеш?

      Ой! Згадав! Є причина! Є! Мені ні в якому разі не можна вмирати. Адже тоді ніхто не дізнається про тих бідолах, що залишилися зимувати в плавнях. Якщо Полупуд загинув – я єдиний, хто може привести жінкам допомогу. Так що я тепер не належу самому собі і повинен вижити за будь-яку ціну!

      Полегшало? Не надто… Але, як робоча версія, годиться. Тим паче, часу вигадувати щось інше все одно немає. Пара сильних рук вхопила мене за сорочку і втягла в байдак, немов куль. Яким я, про всяк випадок, намагався прикинутися. Не зумів…

      Рятівникам якість гри не сподобалася і нагородою за фальш став міцний стусан під ребра.

      – Ану, вставай! Бач, розлігся, як панянка!

      Після чого я був поставлений на ноги і нагороджений ще одним чутливим стусаном у живіт. Аж подих забило.

      – Гляньте, як повітря ротом хлипає! – заіржав хтось. – Чисто карась… – і продовжив уже без сміху: – Гей, карасику… Ти хто такий? Звідки Полупуда знаєш? Та не бреши. Вогнем катувати станемо!

      – Не знаю я його…

      Спробу відхреститися від знайомства з Василем не зарахували. І на підтвердження цього негайно прилетів міцний потиличник. В тому сенсі, що у голові загуло, як у церковному дзвоні. Коротка пауза і ще разок – тепер в інше вухо.

      – Христом Богом клянуся! – заволав я, намагаючись уникнути продовження. – Перший раз його на Микитин-ській заставі побачив.

      Устиг. Більше мене не били. Ким би не були ці люди, але Дніпро вони знали. До того ж не могли не бачити, звідки наш човен йшов. Хоча б напрямок… І що на тій протоці стоїть козацька застава, теж відали. Значить, я і про все інше міг не брехати. Ну, а до того, хто правду каже, і ставлення інше.

      Мене штовхнули в груди, примушуючи сісти на якийсь куль. Але я не очікував подібної люб’язності, тож позадкував, перечепився за нього і повалився навзнак, ухитрившись добряче прикластися потилицею об фальшборт. Так що на якийсь час знову випав з реальності.

      – На заставі, кажеш? – на той час як дзвін у голові вщух і разом з ним зникли різнобарвні плями, що калейдоскопом крутилися перед очима, розмовляти зі мною залишився тільки один з незнайомців. На вигляд типовий пірат. Одноокий, з пов’язкою, що закриває ліву порожню очну яму, великими циганськими сережками у вухах, – тільки на гладко поголеній і засмаглій до кольору мореного дуба голові замість бандани – козацький оселедець.

      Я необачно кивнув, і калейдоскоп знову закрутився. Потім мене занудило і я довго, зі смаком блював за борт. Судячи з симптомів – щонайменше струс сірої речовини, яку ще називають мозком. Цікаво, якщо мозок вмістилище розуму, то чому речовина «сіра»?

      – Я поставив питання… – нагадав про себе «пірат». – Чи тобі вухо відрізати? Щоб краще чув…

      Логіка в його словах навіть не ночувала, зате загроза СКАЧАТЬ