Мала Глуша. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ які ведуть у дивну маленьку кімнатку, що йменується боксом, у цих сусідів ллється дивне неземне світло.

      – Це кварцова лампа,– сказала Розка авторитетно.– Вона для стерилізації.

      – І як ти думаєш, що вони там стерилізують, Розаліє? – хлопець відкусив іще морозива і закотив вузькі очі.– Ох, не до добра це. Ти, до речі, на облік встала? Не встала. Підозрюю, навіть іще не знялася.

      – Комсомольський? Я не знаю, кому картку здавати.

      – Мені,– сказав хлопець і витер руки об штормівку.– Я, будучи єдиною особою комсомольського віку, автоматично є комсоргом будівлі п’ять-п’ятнадцять «А». Правда, є ще Лілька з СЕС-1, але їй не можна довіряти. Вона жінка. Її легко може перевербувати який-небудь красивий і небезпечний іноземець. І він відразу дізнається, що комсомольські внески у нас сплачуються нерегулярно. На жаль. До того ж у неї, як я вже сказав, вульгарне ім’я. Жінка з ім’ям Лілія – і комсорг? Погодься, в цьому є щось неправильне. Ти що читаєш? Сподіваюся, не «Червоні вітрила»?

      Розка почувалася остаточно збитою з пантелику.

      – Ні,– сказала вона невпевнено.

      Вася схвально кивнув.

      – Головне – не читати «Червоні вітрила». Поглянь он туди, Розаліє.

      Розка скоса зиркнула на сусідню лавку.

      Там сиділа страхітлива стара з підведеними очима, з розпущеним волоссям, у білій сукні по кісточки, що вибивалася з-під драпового пальта, на її колінах лежала книжка, прикрита зморщеною рукою, і довгий тонкий вузлуватий палець із довгим тонким жовтуватим нігтем закладав сторінку. Стара своїми опухлими очима дивилася у бік моря.

      – Вона читала «Червоні вітрила»,– трагічно прошепотів Вася.– Вона так і не дочекалася свого Грея.

      – Ой,– промовила Розка.

      – Спершу вона була зовсім маленькою, десь вісім років, потім їй було чотирнадцять,– вів далі Вася, обкушуючи вафельний стаканчик.– Ну, Грін тоді ще не друкувався, здається. Чи ні, якраз іще друкувався? Загалом, от вона прочитала «Червоні вітрила», а це дуже неправильна книга, бо там сказано, що якщо чекати і вірити, то воно все виходить обов’язково. І ось вона почала чекати і вірити, і ходити сюди, чекати, коли з’явиться червоне вітрило. І коли до неї залицявся один серйозний чоловік, з найсерйознішими намірами, вона навіть не помітила цього, тому що далі ходила і ходила на бульвар. І спочатку було сонце й акації в цвіту, але потім погода раптом чомусь почала псуватися. І спочатку їй здавалося, що у неї багато часу, а потім часу зовсім не залишилося, але вона вже не розуміла, що часу зовсім не залишилося. Тобі дати носовичок?

      – Я не плачу,– сказала Розка, шморгаючи носом.

      – У тебе морозиво за рукав затекло,– Вася простягнув їй складений учетверо, але досить пом’ятий носовичок.– А пальто в тебе імпортне, на вигляд нічого, однак легко брудниться. І тобі доведеться спорювати ґудзики і здавати його в хімчистку. А потім знову пришивати ґудзики і ти обов’язково пришиєш їх криво. Скільки з тебе здерли? Карбованців сімдесят?

      – Ну…

      – І за джинси десь так СКАЧАТЬ