Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ как прі гет-манішкє Брюховєцком било. А дєло ваше, – звернувся він до боярських дітей, – разбєрьом. Послушать вас, так ви агнци нєпорочниє, води нє замутітє. Особліво ти! – тицьнув воєвода пальцем на молодця у соболевій шапці. – Я тєбя, Ванька Стрєшньов, хорошо знаю: ти охулкі на руку нє положіш.

      – Вєріш совєсті, боярін, как пєрєд отцом родним.

      – Знаю, знаю. Говоріть ти умєєш.

      Воєвода повернувся і, важко піднявшись по східцях, зайшов до Приказу.

      Діти боярські пошепталися поміж себе і пішли геть від Приказу. Перейшовши майдан, вони завернули за ріг вулиці і зайшли у шинок, що його не було видно з вікон Приказу,

      Коли воєвода увійшов до Приказу, дячок, що писав там за столом, устав і низько вклонився.

      – Здравствуй, Мітріч, – поздоровкався з ним воєвода, – а гдє же другіє дьячкі, что-й то іх нє відно?

      – Сємєнича я, по твоєму пріказу, боярін, послал допросіть лю-дєй, что убєглі із Азова… – відповів за дячка піддячий. – Ти вєлєл нє допускать іх в город, пока нє вивєдают, нєт лі там, в Азовє, морового повєтрія.

      – Так, так… Помню. Нє вєрнулся єщє Сємєнич-то?

      – Нєт.

      – А другой?

      – Другой… Нє знаю, как і сказать тєбє, боярін. Запьянствовал.

      – Чтой-то часто больно? Давно батогі по ньом плачут. Ужотко вєрньотся. Ну что, єсть вєсті какіє?

      – Пріходілі тут чєркаси с осадчім своім Старочудновим. С ватагой своєй он сєйчас на Подолє стоіт.

      – Что ж єму надобно?

      – Нє тєрпітся. Спрашівал, нєт лі вєстєй от бєлгородского воєводи.

      – Іш, скорий какой. Мєсяц назад только отпісалі князю, уже і отвєт єму подай! Дівіт мєня нє мало Розрядний Пріказ Московскій. І льготи етім чєркасішкам всякіє, і вольності. Моя б воля – дал би я ім вольность: запісал би іх всєх в холопи крєпостниє.

      – Хе, хе! – засміявся піддячий.

      – Чєго смєйошся? Право слово.

      Воєвода позіхнув і перехрестив рота.

      III. В ШКОЛІ І ДОМА

Білгородська криниця. – Старий Харків. – Дорош та півень. – Школа. – Мандрівний дяк. – Цурка. – Людинахор. – Стара шкільна наука. – Горщик з кашею. – Бровко. – У садку коло шинку. – Дорошів батько. – Наскок татар на чумацьку валку

      Забарившись з купанням і на пасіці, Дорош зовсім забув про те, що йому треба йти до школи. Звичайно, він не дуже поспішав туди, але тепер він побіг, як лоша. На це було багато причин: перше те, що він занадто спізнився, і йому, мабуть, буде хльос від бакаляра; друге – це було вже приємніше – він жадав розповісти товаришам про те, як запорожець наклав кацапам; і третє – це було найприємніше – похвастатися, що він навчився плавати.

      Він швидко пішов дорогою, що лягла попід самою горою. Праворуч від нього підіймалася глиняна круча, і ліворуч були садки й пасіки козаків. Він спинився тільки на хвилину коло криниці, що вибивалася з-під кручі і прозорим струмком вибігала на сірий порошний Шлях.

      Коли СКАЧАТЬ