Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ запорожець знає вас, – додав Дорош, – він каже, що колись вас, тату, від татарського аркану визволив.

      – Стривай, стривай… – задумливо сказав батько.

      Наче хто підняв перед ним завісу, що ховала за собою його минуле: шляхом, що колись, ще за першого харківського воєводи Селіфонтова, пробили харківські козаки до Торського солоного городка, іде чумацька валка з сіллю. Вози риплять, курява хмарою в’ється з-під коліс. На передньому возі стирчить дрючок, а на дрючку б’ється й теліпається пучок сивої тирси. Високо на мішках з сіллю сидить півень: він кукурікає на зорі, будить чумаків та розважає їх у дорозі.

      Ой покинь батька, покинь мати, покинь всю худобу,

      Іди з нами, козаками, на Вкраїну, на слободу… —

      заводить Пашко Олійниченко, що йде попереду.

      На Вкраїні всього много і паші, і браги… —

      підхоплюють задні:

      Не стоять там вражі ляхи, козацькії враги.

      На Вкраїні суха риба із шапраном,

      Будеш жити з козаком, як із паном.

      А у Польщі суха риба із водою,

      Будеш жити з вражим ляхом, як з бідою…

      І раптом усе змінилося: з гиком вилетів з балки татарський загін. Олійниченко з розрубаною головою повалився на шлях; сусід Омель-ко, що йшов поруч нього, поліг від стріли, що вп’ялася йому в груди, а він, Наливайко, ухопив рушницю з воза і хотів випалити у татарина, що летів конем просто на нього. Але раптом щось збило його з ніг і потягло по землі.

      Що далі було – не пам’ятав Дорошів батько. Коли він розплющив очі, то побачив, що коло нього стоїть молодий запорожець, майже хлопець, а поруч нього, звалившись з коня, лежить у калюжі крови татарин. А коли Наливайко підвівся й оглянувся навкруги, то побачив, що ватага запорожців добивала поранених татар і в’язала руки здоровим.

      – Хто ж ти такий і за кого мені Бога молити, що не дав посиротити діточок маленьких? – спитав Наливайко.

      А запорожець засміявся, та й каже:

      – Ну, заспівав Лазаря. Великий з тебе молельник, – та й повернувся й свиснув свого коня.

      Потім вже дізнався Наливайко, що звали того запорожця Павло Глек.

      Ось що згадав Дорошів батько, задумливо глянувши в вічі своєму синові.

      – Стривай, хлопче! – сказав він Дорошеві. – Цю людину не можна віддати на поталу воєводі. Біжи на пасіку до Журавля та по-переди запорожця. Хай заховається поки, а потім ми сховаємо його на винниці.

      IV. НА ДОРОЗІ

Бандурист з поводатирем. – Валка поселенців осадчого Старочудного. – Пісня. – Дорога на Хорошів. – Погоня. – «Добре підвіз москаля!»

      Надвечір з пасіки Журавля вийшов старий сліпий бандурист. Видно було, що він колись був високою, дужою людиною, але тепер вже трохи зігнувся і важко спирався на плече босоногого хлопця повода-тиря у великому брилі, насунутому хлопцеві аж на очі. Бандурист ішов, підвівши голову і невидющими очима дивився перед себе.

      Коли вони підійшли до Бєлгородської СКАЧАТЬ