Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з сіном; на возі сидить хлопець у солом’янім брилі, а коло волів поважно йде чоловік з батогом, ліниво гукає на воли і ссе люльку. Курява підіймається з-під ратиць і воза так, що іноді і чоловіка і волів зовсім не видно, і тільки бриль та біла сорочка хлопця маячать на тлі блакитного палкого неба.

      «…а в глухой башне от реки Лопани пищаль…» – виводить, схиливши голову, приказний дячок.

      …На другім кінці площі стоять шинки харківських козаків та міщан. Шинків багато і стоять вони майже один коло одного. Шинок можна пізнати зразу: коло шинку на довгому дрючку висить пляшка. Цю вивіску видно здалека, і рідко який козак або міщанин харківський, проходячи повз, не спиниться, задумавшись перед пляшкою: зайти чи не зайти до привітного садочка коло шинку, у холодок під пляшку?..

      Чоловік, що йшов коло воза з сіном, теж спинився коло пляшки, почухав потилицю, наче що пригадуючи, і, махнувши рукою хлопцеві, зайшов у шинок. Хвилин за п’ять він вийшов, утираючи вуса, і гукнув на воли.

      Знову нема нікого на площі і нема піддячому на чому спинити ока. Він уже хотів одійти од вікна, як маленькі зіркі очі його раптом побачили три постаті, що в цю хвилину з’явилися з-за рогу кривенької вулиці. Видно було, що всі троє балакали враз і розмахували руками. Коли люди ці підійшли до Приказу, піддячий почув, як хтось з них спитав у сторожа, що куняв у холодочку коло Приказу:

      – Воєвода в Пріказє?

      – Нєтуті.

      – А гдє он?

      – Дома. Подьячій тут.

      – Пойді скажи, что дєти боярскіє с чєлобітной к бояріну.

      Але піддячий, почувши розмову, сам вийшов на ґанок. Він навіть спинився на порозі, побачивши, у якому вигляді були діти боярські: у високого, що в соболевій шапці, розбитий ніс; кров засохла на вусах і бороді; у молодця з сергою ліве око розпухло, і круг його, наче хто провів пензлем, пишався здоровий синяк; третій був білий як крейда; видно було, що його нудило; він трохи зігнувся і держався обома руками за живіт.

      – Кто ето вас етак разукрасіл? Уже успєлі побивать в кабакє?

      – Крєст святой, – перехрестився молодець з сергою, – маковой росінки во рту нє било.

      – Оно і відно. С чєм пожаловалі?

      – Обідєли нас черкаси і білі чєм попадя смєртним боєм.

      Піддячий хотів був розпитати, хто бив і коли бив дітей боярських, але побачив, що на площі з’явилася товста постать воєводи. Він ішов поважно, спираючись на високу патерицю. Піт струмками лив з-під високої шапки воєводи, він часто спинявся й витирав чоло червоною хусткою, що ввесь час тримав у лівій руці.

      – Вот ідьот воєвода, – сказав піддячий, – єму повєдайтє про свою обіду.

      Побачивши воєводу, діти боярські переглянулися і, раптом зігнувшись, наче по команді, уклонилися до землі і стояли так, звісивши руки долу, доки воєвода підійшов до них близько.

      – Что за люді? – спитав воєвода, бачачи тільки потилиці боярських дітей.

      – Вєлі СКАЧАТЬ