Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще трохи. Бачать, іде піддячий. Іде, сопе, оперед себе черево несе. Козаки до нього. – «Так і так, – кажуть, – не пропускає вартовий з города». – «А чоломбитню подавали? А поручні записи маєте?» – «Які ще в біса поручні записи? Ми на Дін по тараню». – «Вот, вот, – каже, – як на Дін їхати, треба поручителів мати. Щоб поручилися за вас, що повернетеся з Дону». Чудасія! – «Та що ви, – кажуть, – пане дяче, та у нас і жінки і діти вдома залишаються, ми ж тільки по тараню». – «А хто вас, – каже, – знає, черкасишок… Може, ви куди задумали піти геть, а государів город збезлюдніє». Отакої!

      Запорожець зареготав.

      – Це слобода! Недарма Сірко перебив ваших воєвод, ідучи до Брюховецького. Ха, ха…

      – Хе, хе… – у тон йому заскрипів старий Журавель.

      – Це правда, залив він їм тоді за шкуру сала. А все ж у нас спокійніше на слободах, ніж на Правобережжі або в Гетьманщині.

      – Під воєводами?

      – Та хоча би й під воєводами. Горілку куримо вільно. З пів-Хар-кова під шинками. Що не хата, то й шинок.

      – А у Гетьманщині чим погано?

      – Не погано, не погано. Хто не йде, той скубне. Пам’ятаю, як ще за старого Хмеля казали. Я з ним і коло Жовтих Вод ляхів бив і під Пилявою. Поб’ємо ляхів, не буде в Україні ні пана, ні хама. Ляхів позбулися, своїх панів позаводили. Той з гетьманом… Той з ляхами… Той з татарвою, а той з москалями… Зі старців латану свитину годні стягнути.

      – Петро не такий.

      – Хто? Дорошенко? Є тут у нас чоловік з Правобережжя. Ледве ноги виніс відтіля. Каже: татарва Дорошенкова пів-України ясирем погнала до Криму… Дорошенко! Тьху! – плюнув старий.

      – Ач який! Тобі ніхто не догодить. А ви б тут за воєвод узялися, а ми б вас підтримали… – вдарив запорожець Журавля по плечу.

      – Хе, хе! – засміявся Журавель, – не ті часи. Досить того, що наробив тут Сірко. Багато народу зубожіло від нього… Стій! – раптом спинився старий. – На пасіці хтось є… Я чую голоси!

      Крізь гущавину лісу з пасіки до них долетів веселий регіт і огидна лайка.

      – Ха, ха! – долетів до них чийсь дужий регіт. – Здорово жиганула!

      Дід, продираючись крізь кущі, навпростець пішов до пасіки.

      Коло вуликів стояли три парубки у московських вбраннях і викурювали бджолу. Кілька вуликів було перевернуто і лежало на землі. Коло парубків стояв великий казан, що в ньому Журавель варив собі куліш, і москалі, видираючи щільники, клали мед у казан. Бджоли хмарою гули коло злодіїв, але ті, розмахуючи димучими головешками, відганяли їх. Парубки сміялися й гидко лаялися.

      – А що ви тут робите? – сказав, підступаючи до них, Журавель.

      Парубки глянули один на одного, наче вони почули щось невимовно забавне й смішне.

      – С поля вєтєр… – сказав один з них, що був з сергою у правому усі.

      – Ха, ха! – зареготав другий, чорний, як жук.

      – С поля вєтєр… Ха, ха!

      Старий Журавель затремтів від СКАЧАТЬ