Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

      – А ви хто такі? – знову запитав чоловік з рушницею,

      – Сліпий з поводатирем.

      – Мабуть, у тебе, діду, і поводатир сліпий, що завів тебе сюди. Хіба ж це дорога на Журавлівку? Це – дорога на Хорошів.

      – На Хорошів? Ти скажи… Хоч ночуй серед дороги. Ач куди завів, капосний хлопець. Ну, що тепер робити? Було б заночувати у городі: там у мене й чоловічок знайомий є, Наливайко Семен. Та й діло є до нього… – бурмотів дід.

      – А нащо тобі Наливайко Семен? – підозріло запитав чоловік з рушницею.

      – Та так… діло є…

      – Яке? – грізно вже запитав чоловік.

      Видно було, як старий затрусився від жаху.

      – Хто це? Хто це? – голосно зашепотів він, нахиляючи до хлопця. – Чи не розбишаки які?

      – Кажи, яке діло у тебе до Семена Наливайка?

      – Діло?.. – мимрив дід. – Та ось яке: кланявся йому мурза ногайський з того світу, що тягав його колись на аркані коло Тору!

      – Тьху, чортяка! – вилаявся чоловік, – я й не впізнав тебе… А це – Дороше?

      – Це – я, тату! – засміявся поводатир і зняв бриля.

      – Це ти, Дороше? – почувся дівочий голос з возу.

      Дорош, придивившись, побачив свою старшу сестру, що підвелася й дивилася на нього з мажі.

      Батько Дорошів, знявши шапку, цілувався з запорожцем.

      – А… – сказав другий чоловік, що досі стояв мовчки коло До-рошевого батька, – це мій молодчик Дорош. Так ось на кого чекав Семен серед дороги. Ти що це, у поводатирі найнявся?

      – У поводатирі!

      – Дивні діла твої, Господи. Нічого не розумію.

      – Сідай на воза, дяче, потім зрозумієш, – весело сказав Наливайко.

      Але бакаляр не поліз на воза, і мажа, поскрипуючи, рушила з місця, а коло неї пішли чоловіки. Бандурист ішов тепер легко й рівно, а головне без поводатиря. Бакаляр, що йшов поруч, скоса поглядав на бандуриста й ніяк не міг второпати, в чому діло. Він іноді намагався обігнати бандуриста і наче непомітно заглядав йому в вічі, та ледве він кидав погляд на нього, бандурист закочував баньки, і перед бакаляром при блідім світлі місяця були невидющі очі сліпця. Нарешті бакаляр не витримав і спитав:

      – Скажи, добрий чоловіче, як це ти, сліпий, та ще поночі, так добре йдеш по дорозі?

      – А мені однаково, що вночі, що вдень.

      – Мабуть, неоднаково, бо вдень ти ходиш з поводатирем, а вночі сам.

      – А це мене воєвода ваш навчив так ходити.

      – Чи не батогами часом?

      Бандурист засміявся:

      – Ти думаєш, пане бакаляре, що й нам субітки дають, як ти своїм школярам? У нас, друже, не так: прикують до стовпа ланцюгом та киями.

      – Еге-ге! – сказав бакаляр, – тепер і я бачу, що ти за нічний птах. Ти часом не з тих птахів, що кричать: «Пугу! пугу!»

      – Козак з Лугу! – відгукнувся з мажі Дорош.

      – Ач… СКАЧАТЬ