Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неволі. Там горілки не покуриш. Намолотив хліба – давай панові «осип»; маєш пасіку – плати «очкове» з вулика; хочеш пополовити риби – тягни до пана «ставщину»; змолов борошна – сип «сухомельщину». Там, брате, як тут, з рушниці не постріляєш, бо вся зброя одібрана і за всім доглядає дозорець. Багато ми їхнього брата дозорців поперевішували на гілках.

      – Так, так… – підтакнув Наливайко.

      – Постривай трохи і тут те ж буде, свої пани позаводять порядки. Але я не про те… Ти от що скажи, Семене: де твої ґрунти, де хата, де твоє село, що з нього ви з Хмелем ляхів повигонили? Усе зруйнували гетьмани, ляхи та москалі… А ти, старий чоловіче, – звернувся запорожець до винника, – ляхів бив, старку лядську чоботом пив замки Яреми та Пухальського руйнував, добував волю України, а сам тиняєшся по чужих кутках, горілку куриш та не собі. А своєї хати, свого кутка не маєш. «Висипався хміль з мішка…» Понасипали ви хмелю, та в чужі кишені…

      Наливайкові дуже неприємно було чути це від запорожця. Він і сам колись міркував так, але тепер справа була інша: він вже мав і добру хату, і винницю, і пасіку, і добру худобу, і навіть держав шинок спільно з одним заможним козаком. Правда, служба козацька тут була важка й небезпечна, але життя на слободах, на його погляд, не можна було й рівняти з колишнім життям на Правобережжі, що було ареною війн та бійок гетьманів за булаву та диких нападів татар, спільників гетьмана Дорошенка. А після повстання Брюховець-кого і зовсім добре стало жити деяким козакам, особливо старшині, що не зрадили Москви, бо вони загарбали собі і лани, і ліси спільників Брюховецького та Сірка.

      Тепер старшина жила панами на всю губу і навіть запрошувала до себе поселенців, даючи їм, як і московський уряд, деякі пільги, набуваючи собі таким чином «підданих».

      Коли проходили пільгові роки, «піддані» починали відробляти ці «пільги» спочатку день або два на тиждень, а далі й більше.Таким чином і на слободи насувалась потихеньку й непомітно панщина, але вже не лядська, а своя «рідна».

      – Не сердься, Павле, давай краще вип’ємо, – сказав, щоб спинити неприємну розмову, Наливайко.

      – А скажи, козаче, – звернувся бакаляр до запорожця, – чого це тобі забажалося перекинутися у старці? Ти, мабуть, характерник?

      Бакаляр давно вже хотів поспитати про це запорожця, але за полюванням та кабаном якось забув. Запорожець крутнув вуса й усміхнувся.

      – Я ж казав тобі, що це навчив мене ваш воєвода.

      Старий винник, що спав саме в той час, коли приїхала мажа до винниці, і через це не бачив переодягнутого в старця запорожця, здивовано подивився на нього.

      – Що? – спитав він, – хіба що чути з-за порогів, або з Гетьманщини? Хіба й Попович набив оскомину Москвою, як і Брюховець-кий? Щось дуже швидко!

      Поповичем він прозива гетьмана Самойловича, здогадався Дорош.

      – Ні, цього нема. Попович держиться Москви, як воша кожуха… в нього тільки й думки, щоб повалити Дорошенка.

      – Ну, а Дорошенко що ж?

      – А СКАЧАТЬ