Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Та я ж нічого, – відповів запорожець, – з його дорученням і сюди прибув на слободи.

      – Чого?

      Запорожець помовчав і покрутив вуса.

      – Звелів провідати Сірчиху та дочку, та подивитись, чи все гаразд вдома. Та й про себе передати, що, мовляв, живий ще…

      – Ну, це ти брешеш, – спокійно сказав винник, – сам Сірко чого ж не їде?

      – Еге… Його так добре частували у Сибіру, що він московського духу й чути не може.

      Винник здивовано здвигнув, плечима.

      – Чого ж це ти старцем вирядився?

      – Він характерник! – сказав бакаляр.

      – Москалів побив, – відповів за запорожця Наливайко, – так довелося тікати з Харкова.

      – Де побив?

      – На пасіці у Дениса Журавля. Та ще й не простих кацапів, а дітей боярських.

      Наливайко розповів винникові про пригоду козака з москалями й погоню.

      – Так… – протягнув винник, навіть свиснув трохи. – Але ж москалі грабували пасіку? Чого ж лякатися? – він насмішкувато подивився з-під своїх сивих суворих брів на козака. – Чого ж лякатися? Воєвода розбере діло по правді.

      – Мабуть. Розбере так, що не встигнеш і люльки викурити, як в Білгороді у князя опинишся. Спасибі за воєводину ласку. Наслухався я про московську правду від отамана.

      – А що ж Денис?

      – Має думку поскаржитися полковникові на грабіжників.

      – Нічого з того не буде.

      – Я й сам так казав йому. Не буде ваш полковник сваритися з воєводою за Дениса.

      – Не кажи так про Донця. Він справедливий козак! – втупився за полковника Наливайко.

      – Всі вони однакові. Поки простий козак – козак як козак, а в старшину виліз – йому плюнути… пики не дістанеш, – сказав запорожець, скоса глянувши на Галю.

      Раптом залився гавкотом на когось Бровко і, зірвавшись з місця, кинувся до лісу.

      Трохи згодом в супроводі Бровка вийшов кремезний чоловік з торбою за плечима і з великим ціпком у руці. Він був у постолах, але з торби виглядала халява рудого чобота. Бровко злісно кидався на нього, одначе чоловік, мабуть, добре знав собачі звички (кусати не людину з ціпком, а самий ціпок) і через це спокійнісінько йшов через галявину, тягнучи позад себе ціпок, а Бровко аж розривався, хапаючи кінець палиці, що волочилася, підскакуючи, по землі.

      Подорожній підійшов до компанії і спинився кроків зо три від неї.

      – Добридень! – привітався він, знявши бриль.

      – З неділею!

      – Спасибі! – відгукнувся Наливайко. – Та цить, чортів собако! Слова не дасть сказати.

      Дорош підняв з землі хворостину, і собака огризаючись одійшов від подорожнього.

      – Хліб-сіль! – знову сказав подорожній, кинувши око на пляшки та страву, що стояли перед козаками.

      – Прошу сідати! – ввічливо сказав Наливайко і посунувся, щоб дати місце гостеві.

      Гість сів, перехрестився, випив СКАЧАТЬ