Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в гості, ставився з поблажливістю лише через благотворний вплив фізичних вправ на розвиток і зміцнення м’язів. Дуже вже хотілося старому перебратися в молоде і сильне тіло.

      Тим не менш, Небаба оцінив маневр аталика. І якщо татарин, у силу віку, ніяк не міг приховати досвід, то Степанові ніщо не заважало прикинутися новиком. Сильним, сміливим і… дурним. Вірніше, надміру самовпевненим. Що, зрештою, одне і те ж. Бо встиг нахапатися верхівок військової науки, і тому вважає себе непереможним витязем.

      Обравши цю тактику, Небаба рвучко ступив уперед і завдав три швидкі, сильні удари, намагаючись поцілити в голову або плече бусурмана. Потім швидко відскочив на два кроки назад, розриваючи дистанцію.

      Природно, татарин легко відбив прямолінійну атаку, але нападати у відповідь не став. Вичікував. Аталик був не лише мудрий, але вже й не молодий, надміром сили похвалитися не міг, і даремно її не марнував. Він вивчав ворога і чекав помилки, – неминучою в будь-якому поєдинку. І ця помилка, швидше за все, стане останньою в житті козака. Значить, Небабі треба встигнути нанести удар раніше…

      «Крок уперед. Голова, голова, плече… Крок назад. І не забути примружуватися!.. Нехай голомозий думає, що сонце мене засліплює, але я настільки гарячий і недосвідчений, що на це не звертаю уваги. Крок уперед. Голова, голова, плече… Крок назад».

      Якщо татарина спершу спантеличило те, що комбінація ударів постійно повторюється, то вже після п’ятої або шостої атаки він почав посміхатися. Звичайно ж, старанно приховуючи насмішку, але блиск в очах його видавав. Як і деяка розслабленість, що з’явилася в рухах. Кучум навіть трохи запізнювався з відбиттям, все ще не вірячи і чекаючи підступу. Але Небаба продовжував робити своє, немов виконував вправу на тренуванні…

      Крок уперед. Голова, голова, плече… Крок назад.

      Загалом збоку все виглядало значно жвавіше. Здоровенний, набагато ширший у плечах і вищий на зріст запорожець постійно наскакував на не надто показного татарина, горланячи при цьому щось малозрозуміле. І, не шкодуючи руки, наносив сильні удари, змушуючи Кучума захищатися. Поки що це йому вдавалося, але рухи аталика ставали все повільнішими, а козацька шабля при зіткненні з його клинком відбивала руку татарина чим раз більше назад, ближче до голови.

      Крок уперед. Голова, голова, плече… Крок назад.

      «Ну, начебто пора… – подумав Степан. – Ще дві-три такі атаки, і голомозий відповість. Питання: куди націлиться?! Я би відбивав третій удар і, немов відштовхуючи супротивника, підступив ближче. А в той момент, коли суперник подасться назад, самим вістрям дотягнувся б до ноги. Пощастить – можна зачепити жилу, але й звичайної рани досить. Потім трохи покружляти, змушуючи спиратися на підтяту ногу, щоб посилити кровотечу і все… П’яти хвилин не мине – добивай, або в полон бери».

      Крок уперед. Голова, голова, плече… Крок назад.

      «Ага, ось уже примружився, бусурман триклятий. Бач, як поспішаєш мене вбити, навіть про сонце забув. Покліпай тепер і ти трохи, не все ж мені одному повіками, немов сором’язлива СКАЧАТЬ