Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

      – Мабуть, хтось із ваших на обоз напав, – байдуже знизав плечима Босоркун. – Ясир намагаються відбити.

      Але це мене більше не стосується. Угода з бусурманами завершена, тепер у нас з тобою спілка… То що, ти нарешті підеш за Ребеккою? – і прискіпливо заглянув Степанові в очі. – Ти слово давав. Негоже тепер задкувати. Не рак…

      – Хто напав? – не вгавав Небаба. – Козаки?

      – Може, і козаки… – ще раз сіпнув плечем чорт, від чого потривожені мухи невдоволено загули і задзвеніли хмаркою над розкуйовдженою головою Панька. – А може, бранці самі якось звільнилися, поки голомозі на поєдинок заглядалися? Ще раз кажу: не заговорюй зуби. Дибай за Ребеккою…

      – Та постривай же! Нікуди дівчина не дінеться, – відмахнувся Степан, прислухаючись до наростаючого гомону. – Я так розумію, тобі від Куниці щось важливе чи цінне потрібно? То я ось що придумав… – почав задумливо, наче й справді не знав, про що йдеться.

      – Кажи… – зацікавився Босоркун.

      – Там, серед бранців, напевно, і рідні Ребекки є?

      – Старий жид точно був, – кивнув чорт. – Впертий, як віслюк. Не захотів на хрест плювати… Я б змусив… і не такі герої ниць плазували і копита до блиску вилизували… Та часу на забаву нема… Матір дівчини не бачив, але має бути там… якщо ще годиться на продаж… А ти нащо питаєш?

      – Бо поганий з тебе купець. Сам подумай, що краще – один товар, чи за ті самі гроші втричі більше?

      – Не розумію.

      – Тарас нареченій зрадіє, це безумовно. А уяви, який він буде вдячний за порятунок усієї родини?

      – Усієї? – чорт задумався, шкребучи пальцями в густих заростях на підборідді. – Гм… Взагалі-то в цьому є щось. От лише з тещею б не помилитися? Може, ну її? Залишимо татарам? Та й мені усіх вас з собою тягати не надто хочеться…

      – А навіщо всіх? – заспокоїв Босоркуна Небаба. – Відправимося вдвох. Ти скажеш Тарасові, що вони живі і здорові, а я підтверджу. Ну, що? Гарно я придумав?

      – Так, то справді добра порада, – кивнув чорт. – Можеш і від мене, при нагоді, якусь пораду взамін зажадати… Йди по дівчину і чекайте мене тут. Я миттю… Але, тільки щоб потім вже ніяких більше відмовок і зволікань. Домовилися?

      – Гаразд, дідьку, чорт з тобою… – засміявся Степан. – Поживемо – побачимо, як примовляв сліпий старець перед смертю. Давай, бісівське насіння, воруши копитами. Зроби хоч раз у житті щось доброго…

      – Не журися, пане Іцхак, – промовив Лис, дивлячись на похнюпленого корчмаря. – Ще не вечір. І теє то, що сказати маю… дякую, що на муки не видав… Хороший ти, видать, чоловік. Міг же й промовчати. Хто я тобі? А ти – рідної доньки не пощадив…

      – Всі люди одна велика родина… На жаль, нащадки Каїна про це рідко згадують, – відповів іудей, не піднімаючи очей, і тихенько заголосив: – Вай-вей… вай-вей, бідна моя дівчинка…

      – Ось як? – у голосі Семена забриніла неприхована повага. – Чув, що мудрий чоловік каже? – штовхнув п’ятою столяра.

      – Та СКАЧАТЬ