Название: Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя
Автор: Олег Говда
Издательство: OMIKO
Жанр: Историческое фэнтези
Серия: Тричі не вмирати
isbn:
isbn:
– Агов, козаче! Підійди сюди! – покликав Небабу Бо-соркун. – Не бійся. Вельми достойний хан Салах-Гірей хоче поговорити з тобою.
Степан сунув шаблю вістрям у землю, потім помацав правий бік і поморщився. Бусурман все-таки встиг зачепити наостанок кінчиком пера. На щастя, безголове тіло не змогло завершити удар, а шабля то не меч і не шпага, – від неї найстрашніші ріжучі рани. А так, лише синець буде. Навіть тканину сорочки вороже лезо не розпороло.
Салах-Гірей тим часом віддав кілька наказів десятникам.
Небаба доволі незле розумів татарську, але хан говорив тихо, і з тих обривків, котрі долітали до нього, вдалося розчути лише те, що воїнам було велено лаштувати загін у дорогу.
– Підійди ближче, не бійся… – повторив Босоркун.
Степан мимоволі здригнувся і пробурчав: «Було б кого…» – але крок пришвидшив. Та й справді, чого зволікати? Своє діло, з Божою допомогою, він зробив, а далі – на жаль, усе від честі та пихи юного хана залежить. То ж навіщо його даремно дратувати.
– Ти переміг, ґяуре… – намагаючись надати голосові байдужості, промовив Салах-Гірей. – І я дотримаю обіцянку. Ти і всі, хто ховається в будинку Іси, можете не боятися за життя. Ми йдемо.
– Так я і не сумнівався в цьому, – по-татарськи відповів Небаба, не чекаючи поки чорт перекладе. – Гіреям не пристало чинити інакше.
Татарин якщо і здивувався самовпевненості козака, – виду не подав. Зрештою, ґяур щойно вийшов переможцем зі смертельного поєдинку, тож мав право почуватися піднесено. Хан задумливо смикав китиці на ефесі ятагана і дивився на тіло мертвого вчителя. Потім неголосно промовив:
– За старовинним звичаєм переможцю належить усе майно… Але Кучум був моїм аталиком, і мені б хотілося поховати його гідно. Не обдертого до нитки. Може, візьмеш викуп грошима?
– Життя старих і дітей, яких ти помилував, найщедрі-ша і найшляхетніша винагорода, на котру я лише міг розраховувати, – віддав ханові шанобливий уклін Степан. – Більше нічого не хочу. Мені просто пощастило. Твій учитель був добрим вояком, тож поховай його, як велить твоє серце. А я, на пам’ять про цей поєдинок, залишу собі тільки кинджал Кучума. Якщо не заперечуєш…
– Нехай буде так… – Салах-Гірей з повагою подивився на Небабу. Мабуть, не очікував такого жесту від дикого ґяура, якими турки і татарська знать завжди вважала запорожців. Потім зняв з пальця масивний перстень і кинув його Степанові. – Стривай! Я передумав… Забудь про кинджал, козаче. Це перстень мого батька. Це не запрошення в гості і не знак дружби… Але, – якщо станеться так, що в землях Кримського ханства ти потрапиш у біду, – перстень врятує тобі життя і свободу… Салах-Гірей вміє цінувати шляхетність… і цьому мене навчив Кучум.
Юний хан жестом відпустив козака, вказав одному з десятників на тіло аталика, потім розвернув аргамака і кроком направив СКАЧАТЬ