Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя. Олег Говда

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ візьмемо! – скрикнув все той же гаркавий, нахабний голос, що не належав татарину.

      – Помиляєшся, – спокійно відповів Небаба. – Тобі, здається, потрібна Ребекка? – Степан знову заговорив татарською, щоб даремно не турбувати селянок. – То знай, що саме її вб’ю першою. Як тільки почую запах диму чи бодай якийсь підозрілий шурхіт біля дверей.

      – Я почув твої слова і передам їх ханові… воїн, – з деякою повагою вимовив аталик. – Чекай.

      – О, не варто турбуватися, ефенді, – щиро розсміявся Небаба. – Слово честі, я нікуди звідси не піду й обов’язково дочекаюся відповіді…

– ♦ —

      – Гей, ти куди нас запер?

      – Цить, трубо ієрихонська, – Терентій Копито поспішно затиснув рота Василю Мамчуку. – Чого розрепетувався? Не на Раді…

      Решта запорожців з відібраного особисто курінним отаманом десятка озиралися не менше здивовано, але – мовчки. А хто б на їхньому місці не здивувався? Одна справа – послухати розповідь курінного, про те що з ними характерник, і зовсім інша – в одну мить з передмістя Січі потрапити в якусь хату. Але ж і Копито покликав з собою не просто завзятих рубак, а найвідчайдушніших шибайголів на всьому Запоріжжі. Тих братчиків, яким і чорт не сват. Котрі і в Трапезунд ходили, і на невільницькому ринку Кафи бували, і каторгу турецьку не лише зовні оглядали… Траплялося, що й не з власної волі. Так що за шаблі і пістолі січовики від несподіванки схопилися, але і тільки. Чекали наказу.

      Розсудивши, що «не знаючи броду», нічого наосліп пхатися в Михайлівку, бо село, швидше за все, вже захоплене татарами, Тарас вирішив зробити це потайки.

      А куди можна без побоювання бути поміченими впертися такою юрбою? Вірно – всередину якоїсь будівлі. А що в селі досить просторе, щоб вмістити гурт запорожців? Тільки церква та корчма. Але оскільки новоспечений відьмак, після розмови з отцем Никифором передбачав, що Господь може не схвалити такий панібратський спосіб відвідування храму, то про церкву навіть не помишляв.

      Окрім того, Куниця все ще не розібрався зі своїми вміннями, тож щоб не промахнутися, для кінцевої цілі переміщення варто було обрати місце, котре парубок добре знав не гірше за власну хату. То ж, врешті-решт, запорожці опинилися посеред розгромленої татарами корчми.

      Чому, до слова, невимовно зраділи…

      Адже таку вилазку не можна вважати походом, скоріше – відчайдушною витівкою, забавою… Щоб розвіятися та завзяття молодецьке потішити. А тому і сухий закон тут недоречний. Отаман і Непийвода не боронили. У подібних випадках кураж не менш важливий, ніж хоробрість. Та й не жовтодзьоби зібралися, розуміння мають – зайвого не хильнуть. Так лише, душу покропити.

      І поки Тарас з курінним отаманом обережно визирали крізь вікна, решта запорожців, не забувши перехрестити чоло, рушили до шинкваса. Спершу, правда, відрядивши Пилипа Бугая в сіни: двері притримати, якщо хтось із голомозих поткнеться всередину раніше ніж треба. Козак був таким широким у плечах, що поки в сінях стоятиме, то і крізь відчинені двері ніхто СКАЧАТЬ