Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ваш рахунок був чи… не найцікавішим з усіх, які мені випадало обслуговувати.

      Він проникливо дивиться на мене, і я відчуваю, як пашить моє обличчя. Навіщо йому треба нагадувати мені про минуле? Головне, що все вже скінчилось. Я тепер інша людина. Адже кожному можна перегортати сторінку і починати життя наново.

      – Ваша кар’єра на телебаченні, здається, складається вдало, – говорить Дерек Сміт.

      – О так! Це чудово, правда ж? І там добре платять, – значуще додаю я.

      – Ваш прибуток, безперечно, збільшився за останні місяці, – каже він, ставлячи свою каву на стіл, і в грудях мені трохи холоне. – Однак…

      Я так і знала. Чому завжди має бути якесь «однак»? Чому б йому просто не порадіти за мене?

      – Однак… – повторює Дерек Сміт, – ваші витрати також зросли. Істотно. І фактично, ваша заборгованість зараз вища, ніж на піку ваших… ну, скажімо, надлишкових витрат.

      Надлишкових? Як в’їдливо.

      – Вам дійсно слід докладати більше зусиль, щоб утримуватися в межах кредитного ліміту, – веде він далі. – А ще краще – сплатити борг.

      – Я розумію, – кажу неуважно. – Саме так і збираюся вчинити.

      Я щойно помітила на іншому боці вулиці дівчину з великою сумкою «Ел-Кей Беннетт». У ній – дві взуттєві коробки.

      Якщо їй можна купити дві пари взуття, то чому ж мені не можна? За яким це правилом можна купити лише одну пару за раз? Ну це ж якийсь деспотизм.

      – А що там з іншими вашими фінансами? – питає Дерек Сміт. – У вас є, приміром, неоплачені рахунки від магазинів?

      – Ні, – відповідаю трохи гордовито. – Я оплатила їх кілька місяців тому.

      – І відтоді нічого не витратили?

      – Хіба дріб’язок якийсь. Майже нічого.

      І взагалі, що таке ті дев’яносто фунтів? Якщо дивитися на речі масштабніше.

      – Чому я, власне, про це допитуюся… – мовить Дерек Сміт. – Бо мені здається, що маю вас попередити. В банку тепер невеличка реструктуризація, і мій наступник, Джон Ґейвін, навряд чи ставитиметься до вашого рахунку так само спокійно, як я. Не впевнений, що ви добре усвідомлюєте, наскільки поступливим я був з вами.

      – Справді? – перепитую я, не надто дослухаючись.

      Ну от, наприклад, якби я почала курити… Я б могла запросто витратити дев’яносто фунтів на цигарки, навіть не замислюючись про це, правда ж?

      І взагалі, подумати лишень, скільки грошви я заощадила завдяки тому, що не курю. Запросто можна собі дозволити одну маленьку пару взуття.

      – Він дуже вправний менеджер, – просторікує Дерек Сміт. – Але страшенно… суворий. Поступливість – не найяскравіша його риса.

      – Еге ж, – неуважно киваю я.

      – Я, безперечно, радив би вам негайно ліквідувати вашу заборгованість, – каже він, відпиваючи ковток кави. – А скажіть-но, ви вже щось зробили, щоб забезпечити себе на пенсії?

      – Еммм… Я сходила до того незалежного консультанта, якого ви порекомендували.

      – А СКАЧАТЬ