Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його на ліжку і сфотографувала. Це, може, й здається дивнуватим, але я так собі міркувала: «У мене є багато світлин людей, які мені зовсім не подобаються, то чому б не сфотографувати щось таке, що я справді люблю?»

      – Ось, прошу!

      Слава Всевишньому, продавчиня принесла коробку з моїми бузковими сандалями. Коли я їх бачу, серце в мене починає битися швидше. О, вони просто розкішні. Розкішні. Такі елегантні, з безліччю ремінців, з крихітною ожинкою біля великого пальця. Я полюбила їх з першого погляду. Вони дорогуваті, однак кожному відомо, що заощаджувати на взутті не можна, бо від цього й ноги можуть спотворитися.

      Я з захопленим трепетом взуваю їх і… О Боже, вони пречудові! Пальці в мене раптом стають такими витонченими, а ноги здаються довшими… І… так, може, ходити в них складнувато, але це, мабуть, тому, що в магазині страшенно слизька підлога.

      – Давайте мені їх, будь ласка, – кажу я, радісно всміхаючись до продавчині.

      Розумієте, це і є нагорода за такий суворий контроль шопінгу. Коли щось купуєш, то справді відчуваєш, що заслуговуєш на це.

      Ми йдемо до каси, і я старанно оминаю поглядом стелажі з аксесуарами. Я майже не помічаю пурпурової торбинки, обшитої сяйливими чорними намистинками. І я саме дістаю з сумки гаманець, пишаючись тим, як я встояла перед усіма спокусами, коли продавчиня ніби мимохідь говорить:

      – А знаєте, ми маємо такі самі сандалі клементинового кольору.

      Клементинового кольору?

      – О… он як, – озиваюся, трохи помовчавши.

      Мені не цікаво. Я купила те, по що прийшла. Крапка. Бузкові сандалі. Не клементинові.

      – Ми їх щойно отримали, – додає вона, кружляючи по підлозі й роздивляючись на всі боки. – Думаю, вони матимуть ще шаленіший попит, аніж бузкові.

      – Справді? – я намагаюся говорити якнайбайдужливіше. – Ну, я, мабуть, просто візьму ці…

      – Ось вони! – вигукує продавчиня. – Я знала, що вони десь тут, неподалік.

      І я завмираю… Вона ставить на прилавок найвишуканішу сандальку, яку мені тільки доводилося бачити. Світлу, кремово-оранжеву, з такими самими ремінцями, що й бузкові, але замість ожинки біля пальця – крихітний клементин.

      Це любов з першого погляду. Я очей не можу відвести.

      – Хочете приміряти? – пропонує дівчина, і я відчуваю, як бажання пульсує внизу живота.

      Погляньте лишень на неї. Яка це спокуса! Це найжаданіше взуття з усього, що я бачила. О Боже!

      Утім, мені не треба клементинового взуття, правда ж? Мені його не треба.

      Давай, Бекі. Просто. Скажи. «Ні».

      – Узагалі… – я голосно ковтаю, силкуючись опанувати власний голос. – Узагалі… (О Боже, я ледь можу це вимовити!). Я сьогодні візьму тільки бузкові, – озиваюся зрештою я. – Дякую.

      – Гаразд… – касирка набирає код. – Тоді з вас 89 фунтів. Як ви хотіли б заплатити?

      – Ем… Карткою «Віза», будь ласка, – кажу я.

      Ставлю СКАЧАТЬ