На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ потовчені обладунки. Їх, звичайно, обеззброїли при вході в Аґріонт, але вони все одно здавались небезпечними, й у Веста склалось враження, що вони залишили біля входу цілу гору важкого старого озброєння. Саме такі люди никали зараз біля кордонів Енґлії, недалеко від дому Веста, у сподіванні війни.

      За ними зайшов старий з довгим волоссям і пишною білою бородою, і теж у пом’ятому обладунку. Через усе його обличчя тягнувся червоний шрам, зачіпаючи око – сліпе і більмувате. Втім, на вустах чоловіка сяяла усмішка, а його приємні манери напрочуд вигідно контрастували із похмурістю решти послів, зокрема і четвертого, котрий замикав процесію.

      Йому довелося нахилитись, щоб не зачепити наголовень дверей, що був заввишки не менш ніж сім футів. Чоловік був закутаний у грубий коричневий плащ із картуром, що закривав його обличчя. Коли він випростався, нависнувши над рештою присутніх, в кімнаті начебто стало тіснувато. Лякав уже самий його неймовірний ріст, але було і ще щось, що розходилось від нього нудотними хвилями. Це відчули солдати біля стін, які неспокійно засовались. Відчув помічник з питань аудієнцій, який, обливаючись потом, раптом засмикався і почав порпатися в документах. І тим паче відчув майор Вест. Його шкіру, незважаючи на спеку, пройняв холод, і кожна волосинка на тілі стала дибки під пропотілим мундиром.

      Лише Хофф, здавалось, залишився незворушним. Він зміряв чотирьох північан похмурим поглядом, а гігант у каптурі вразив його не більше, ніж Гудмен Хіс.

      – Отже, ви посланці Бетода. – Він спробував слова на смак, а тоді виплюнув: – Короля Півночі.

      – Так, – відповів усміхнений старий і низько вклонився на знак поваги. – Я Ґансул Білоокий.

      Його голос був звучним і приємним, без найменшого акценту, зовсім не таким, як очікував Вест.

      – І ви емісар Бетода? – розважливо запитав Хофф, зробивши ще один ковток із кубка.

      Вест вперше був радий, що лорд-камерґер знаходиться з ним в одній кімнаті, але потім він глянув на чоловіка в каптурі, і відчуття тривоги повернулось.

      – О ні, – заперечив Білоокий, – я тут всього лише як перекладач. Ось емісар короля Півночі. – Він нервово блимнув зрячим оком на темну постать у плащі, так наче навіть йому було страшно. – Фенрір.

      Він протягнув «ер» наприкінці імені, так що звук наче розтяв повітря.

      – Фенрір Страховидло.

      Промовисте ім’я, нічого не скажеш. Майор Вест згадав пісні, які чув у дитинстві – історії про кровожерливих велетнів, що жили у горах далеко на Півночі. На мить у кімнаті запала тиша.

      – Гм-м, – незворушно протягнув лорд-камерґер. – І ви бажаєте аудієнцію з Його Величністю верховним королем Союзу?

      – Саме так, мілорде-камерґер, – відповів старий воїн. – Наш голова, Бетод, дуже шкодує про ворожнечу між вашим і нашим народами. Він бажає лише найкращих стосунків з південними сусідами. Ми привезли з собою пропозицію про мир від нашого короля вашому і подарунок на знак нашої доброзичливості. Оце й усе.

      – Так-так, – сказав Хофф, відкинувшись на високому кріслі СКАЧАТЬ