На лезі клинка. Джо Аберкромби

Чтение книги онлайн.

      – Та-а… – Баяз змахнув рукою. – Це дрібниці. Маленький фокус із повітрям і плоттю – нічого складного. Ні, повір мені, магія слабшає. Це факт. Закон природи. Але ж яйце можна розбити по-різному, правда, друже? Коли підводить один інструмент, треба братись за інший.

      Лоґен не зовсім розумів, про що йдеться, але не мав сили перепитувати.

      – А й справді, – пробурмотів Перший з-поміж магів. – Яйце можна розбити по-різному. До речі, ти виглядаєш голодним.

      Від однієї згадки про їжу Лоґенів рот заповнився слиною.

      – Так, – промимрив він. – Так… Я був би не проти перекусити.

      – Звичайно.

      Баяз приязно поплескав його по плечі.

      – А потім, мабуть, у ванну? Ні, цей сморід нас жодним чином не дратує, ну ніскілечки, просто мені здається, що немає нічого приємнішого, ніж зануритись в гарячу воду після довгого походу, а твій похід, підозрюю, був справді довгим. Ходімо зі мною, майстре Дев’ятипалий, тут ти у безпеці.

      Їжа. Ванна. Безпека. Лоґенові довелося стримуватися, щоб не заплакати, коли він волікся за старим у бібліотеку.

      Добродійник

      Надворі стояв спекотний-преспекотний день, сонце яскраво світило крізь вітражні вікна, мережачи хрестиками дерев’яну підлогу приймальні. У цю полудневу годину повітря в кімнаті було таким теплим і парним, що здавалося, наче це кухня, де закипає суп.

      Фортіс дан Хофф, лорд-камерґер, розчервонівся та спарився у своїй оздобленій хутром мантії, і всю другу половину дня його настрій ставав дедалі паскуднішим. Харлен Морроу, його помічник з питань аудієнцій, виглядав ще гірше, втім, йому, крім спеки, ще доводилось боротися зі страхом перед Хоффом. Обидва дуже хвилювались через щось своє, але принаймні вони хоч сиділи.

      Майор Вест у своїй розцяцькованій парадній формі обливався потом. Він уже майже дві години стояв в одній і тій самій позі, заклавши руки за спину і зціпивши зуби, поки лорд Хофф сердився, бурчав і гарчав на прохачів і всіх інших присутніх. Вест вже не вперше за цей день палко бажав опинитися в парку, під деревом, з пляшкою питва в руках. Або, наприклад, в льодовику, замурованим в кригу. Будь-де, тільки не тут.

      Стояння на варті під час цих жахливих аудієнцій не надто подобалось Весту, але могло бути й гірше. Це могли підтвердити вісім солдатів, котрі підпирали стіни: вони були у повному обладунку. Вест чекав, коли один із них знепритомніє і з грюкотом серванта з кухонним начинням гримнеться на підлогу, що, безперечно, неабияк обурило би лорд-камерґера, але поки всі вони якось тримались на ногах.

      – Чому в цій проклятій кімнаті завжди не та температура? – Хофф вимагав відповіді, так ніби спека була для нього особистою образою. – Одну половину року тут заспекотно, іншу – захолодно! Тут зовсім нема чим дихати! Чому ці вікна не відкриваються? Чому нам не виділять більшу кімнату?

      – Е-е… – промимрив стривожений помічник, поправляючи на мокрому переніссі окуляри, – прохання про аудієнцію завжди розглядалися тут, шановний лорд-камерґере. СКАЧАТЬ