Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 82

СКАЧАТЬ як одужав я, вернули свідки

      Тієї ночі – спомини ясні,

      Пізнав я, як прийшов той страх і звідки.

      В ту ніч в важкій задумі при вікні

      Сидів я, серце мучила тривога,

      Важкі питання сунулись мені:

      «Чи вірна наша, чи хибна дорога?

      Чи праця наша підійме, двигне

      Наш люд, чи, мов каліка та безнога,

      Він в тім каліцтві житиме й усхне?

      І чом відступників у нас так много?

      І чом для них відступство не страшне?

      Чом рідний стяг не тягне їх до свого?

      Чом працювать на власній ниві – стид,

      Але не стид у наймах у чужого?

      І чом один на рідній ниві вид:

      Безладдя, зависть, і пиха пустая,

      І служба ворогу, що з нас ще й кпить?»

      І рій тих дум, неначе мла густая,

      Наліг на душу і розради ждав,

      Та не являлася розрада тая.

      А з неба повний місяць заглядав

      На мене й усміхався, білолиций,

      Мене блискучим чаром обкидав.

      «Ходи за мною, може, в снів скарбниці

      Знайдеш для себе дещо, синку мій!

      Ходи, скупайся в забуття криниці!

      І не дивуйсь, коли знайдеш у ній

      Страхіття деякі та дивогляди, —

      Моя є форма, зміст усе є твій».

      Хтів чи не хтів, я мусив сеї ради

      Послухать – сильний був старого чар, —

      І в сонне царство вплив я на огляди.

      Що бачив там, се вам приношу в дар.

      Не лайте, що не змігся на щось краще!

      Що ж діять! Всі ми ще в тім царстві мар.

      Усі ми плем’я сонне, і боляще,

      І маловірне, і покус таких

      До нас підходять тисячі щодня ще.

      Прийміть сей дар! Крім дум моїх важких,

      Крім болю серця, й сумніву, й розпуки,

      Усе в нім байка, рої мрій палких.

      Ті битви, і побіди, й люті муки,

      І кров, і блиск, що тьмив у мене очі,

      І речі ті, і духи ті, і дуки —

      Усе те – чари місячної ночі.

      Великі роковини

      Поема

Пролог, говорений перед ювілейною виставою «Наталки Полтавки»[132] в пам’ять столітніх відродин українсько-руської народности

      (Сцена зовсім темна, далеко видно зарево великої пожежі, напереді сцени направо могила).

Козак-невмирака

      (старезний дід, з бандурою, сидить на могилі. Зразу в темноті тільки слабо рисуєся його силует, він вдивляєся в пожежу і декламує глухо, іронічно):

      Еней був парубок моторний

      І хлопець хоч куди козак!

      На лихо вдався він проворний,

      Завзятіший од всіх бурлак.

      Та греки, як спаливши Трою,

      Зробили з нею скирту гною,

      Він, взявши торбу, тягу дав.

      Набравши деяких троянців,

      Осмалених, як гиря, ланців,

      П’ятами з Трої накивав[133].

      (Він устає, випростовуєся, бандура бреньчить).

      Вона горить! Та Троя-Україна

      Палає, гине, з серця точить кров.

      Здається, вже остатня їй година,

      Здається, СКАЧАТЬ



<p>132</p>

«Наталка Полтавка» – п’єса І. Котляревського, перший твір нової української драматургії (написана й уперше поставлена в Полтаві 1819 р., вперше опублікована 1838 р.). Ювілейна вистава «Наталки Полтавки» з нагоди століття відродження українського письменства відбулася у театрі Скарбка у Львові 31 жовтня 1898 р. (одразу після урочистої академії).

<p>133</p>

«Еней був парубок моторний… П’ятами з Трої накивав» – не зовсім точно цитований зачин (перша строфа Частини першої) «Енеїди» І. Котляревського – першого твору нової української літератури (перше повне видання 1842 р.).