Украдене щастя (збірник). Іван Франко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Украдене щастя (збірник) - Іван Франко страница 84

СКАЧАТЬ мордва, чухна та фіни

      Наші села заняли.

      Боже, пощо з вікового

      Сну мені велів Ти встать?

      Чи щоби з розбитим серцем

      Я в могилу ляг назад?

      (Поступає наперед. За сценою чути хорову пісню – зразу pianissimo, потім чимраз сильніше, та все-таки притишено, мов з віддалення):

      Ой гук, мати, гук,

      Де козаки йдуть!

      Та щаслива тая доріженька,

      Та, де вони йдуть.

      А де вони йдуть,

      Там луги гудуть,

      А перед себе та вражих ляшеньків

      Облавою пруть.

Козак

      (з виразом найвищої радости):

      Боже! Наше рідне слово!

      Наша пісня ще живе!

      І про нас ще пам’ятає

      Покоління те нове!

      Ще співає про козацтво,

      Про його кровавий бій!

      Ах, значить, ще не в могилі

      Той народ коханий мій!

      (Озирається по сцені).

      Ах, значить, оті цвітучі

      Села, ниви і садки,

      Се українські оселі,

      Се України вінки!

      А оті могили-гори,

      Де борці старії сплять,

      Уквітчали любі руки,

      Знать, українських дівчат!

      Ще українець збирає

      Із сих нив для себе хліб,

      І не топче чужениця

      Нашу славу і наш гріб!

      (Поступає ще далі наперед і озирає публіку).

      Ах, а тут! Предивне диво!

      Тайна поміж тайн страшних!

      Се ж Енеєві потомки!

      Та що стало нині з них?

      Ті, що перед сто літами,

      Як згорів наш рідний дім,

      Накивать йому п’ятами

      Не задумались зовсім, —

      Ті під материні крила

      Знов згорнулися в любві,

      І бажають в рідній хаті

      Рай зготовити собі.

      І дивіть, горять їх очи

      Тим самим огнем святим,

      Як горіли тої ночи,

      Коли друг мій, побратим,

      Коли славний, безталанний,

      Щирий батько наш Богдан[141]

      У важкій годині скликав

      Запорожців на майдан.

      Тямлю ніч сю, як сьогодні!

      Вколо нас реве Дніпро

      І клекоче Ненаситець[142],

      Кам’яне гризе ребро.

      А в степу напроти Січи

      Се не хижая сова,

      А кодацька лядська кріпость[143]

      Свої кігті висува.

      У Богдана сльози в оці,

      Та огонь в душі, в словах.

      «Згинем, браття, або вгору

      піднесем свободи стяг!

      Згинуть, нам одна дорога,

      Чи в кайданах, чи в війні;

      Хто ненавидить кайдани,

      Тому війни не страшні!

      Чи послабли ваші сили?

      Потупилися шаблі?

      Чи в серцях ви погасили

      Дух лицарський взагалі?»

      І гучніше хвиль Дніпрових

      Крик козацтва заревів:

      «Або ляжем головами,

      Або виб’єм ворогів!»

      В жовтім світлі смолоскипів,

      Що горіли серед нас,

      У очах козацьких блисло

      Десять СКАЧАТЬ

<p>141</p>

Щирий батько наш Богдан… – Гетьман Богдан Хмельницький.

<p>142</p>

Ненаситець (інші назви – Ревучий, Неяситецький, Розбійник, Дід) – п’ятий із Дніпрових порогів, найбільший, найнебезпечніший і найскладніший для проходження. Фарватер нижче Ненаситця називали Пеклом і вважали найбурхливішою частиною Дніпра.

<p>143</p>

…кодацька лядська кріпость… – Кодак (Старий Кодак) – фортеця на правому березі Дніпра біля першого (Кодацького) Дніпрового порога (нижче від сучасного Дніпропетровська). Збудована 1635 р. польським урядом, щоб перешкодити втечі українських селян на Запоріжжя. 1648 р. фортеця була здобута козацьким військом Богдана Хмельницького.