Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,

      Левкоєю пахучо-золотою,

      Хоч ти пішла серед юрби плисти

      У океан щоденщини й застою,

      То все ж для мене ясна, чиста ти,

      Не перестанеш буть мені святою,

      Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки.

      Як ідеал все ясний – бо далекий.

      Я понесу тебе в душі на дні,

      Облиту чаром свіжости й любови,

      Твою красу я переллю в пісні,

      Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

      Коралі уст у ритми голосні…

      Мов золотая мушка, в бурштиновий

      Хрусталь залита, в нім віки триває,

      Цвістимеш ти, – покіль мій спів лунає.

      Як віл в ярмі, отак я день за днем

      Свій плуг тяжкий до краю дотягаю;

      Немов повільним спалююсь огнем,

      Та ярко бухнуть сили вже не маю.

      Замерли в серці мрії молодечі,

      Ілюзії криниця пересхла;

      Різкі, сухі мої зробились речі, —

      Пора худого жнива надійшла.

      Худеє жниво! Сіялось, мабуть,

      Замало, й ненайкращої пшениці,

      А час не ждав! Холодні зливи йдуть, —

      Важку ворожать осінь нам зірниці.

      Сипле, сипле, сипле сніг.

      З неба сірої безодні

      Міріядами летять

      Ті метелики холодні.

      Одностайні, мов жура,

      Зимні, мов лихая доля,

      Присипають все життя,

      Всю красу лугів і поля.

      Білий килим забуття,

      Одубіння, отупіння

      Все покрив, стискає все

      До найглибшого коріння.

      Сипле, сипле, сипле сніг,

      Килим важче налягає…

      Молодий огонь в душі

      Меркне, слабне, погасає.

      В алеї нічкою літною

      Я йшов без тями, наче тінь,

      Горіли зорі надо мною,

      І неба темная глибінь,

      Мов океан тиші, спокою,

      Лилася в душу. Як же я

      Ще вчора вас любив, о зорі,

      Тебе, блаките! Як моя

      Душа в безмірному просторі

      Купалася, на ті прозорі

      Луги летіла, де цвітуть

      Безсмертні квіти, де гудуть

      Несказано-солодкі співи!

      А нині темні і тяжкі ви

      Для мене, весь ваш чар погас.

      Ненавиджу я нині вас!

      Ненавиджу красу, і силу,

      І світло, й пісню, і життя,

      Ненавиджу любов, чуття, —

      Одно люблю лиш – забуття,

      Спокій, безпам’ятну могилу.

      В алеї нічкою літною

      Я йшов без тями, наче тінь.

      Поперед мене, поза мною

      Снували люди. Дзінь-дзінь-дзінь!

      Дзвонив біцикл. Неслися шепти

      Любовних пар, далекий СКАЧАТЬ