Украдене щастя (збірник). Іван Франко

Чтение книги онлайн.

      Жіноче серце! Чи ти лід студений,

      Чи запашний чудовий цвіт весни?

      Чи світло місяця? Огонь страшенний,

      Що нищить все? Чи ти, як тихі сни

      Невинности? Чи як той стяг воєнний,

      Що до побіди кличе? Чи терни,

      Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний

      Чи демон лютий з пекла глубини?

      Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

      В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?

      В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

      Ти океан: маниш і потопляєш;

      Ти рай, добутий за ціну оков.

      Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

      Хто смів сказать, що не богиня ти?

      Де той безбожник, що без серця дрожі

      В твоє лице небесне глянуть може,

      Неткнутий блиском твої красоти?

      Так, ти богиня! Мати, райська роже,

      О, глянь на мене з свої висоти!

      Бач, я, що в небесах не міг найти

      Богів, перед тобою клонюсь тоже.

      О Бозі, духах мож ся сумнівати

      І небо й пекло казкою вважати,

      Та ти й краса твоя – не казка, ні!

      І час прийде, коли весь світ покине

      Богів і духів, лиш тебе, богине,

      Чтить буде вічно – тут, на полотні.

      Ось спить дитя, невинний ангел чистий.

      Смієсь у сні – се ангел з ним іграє…

      Сплакне у сні – се ангел, в облак мглистий

      Розплившися, манить його й щезає.

      І сон отсей нестертий, віковистий

      В душі його по собі слід лишає:

      З дитячих снів той ангел променистий

      Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає.

      Рвесь молодець від батька і від мами

      Чогось шукати десь в чужій чужині,

      А ангел з далі кличе: «Д’ мині! Д’ мині!»

      Любви, надії він спішить стежками,

      Там плід здобуде, тут лиш квіти зв’ялі,

      А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!»

      Не знаю, що мене до тебе тягне,

      Чим вчарувала ти мене, що все,

      Коли погляну на твоє лице,

      Чогось мов щастя й волі серце прагне

      І в груді щось метушиться, немов

      Давно забута згадка піль зелених,

      Весни і цвітів, – молода любов

      З обійм виходить гробових, студених.

      Себе я чую сильним і свобідним,

      Мов той, що вирвався з тюрми на світ;

      Таким веселим, щирим і лагідним,

      Яким я був за давніх, давніх літ.

      І, попри СКАЧАТЬ