Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори. Михайло Ломацький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бовгарів і трьох ватагів-царів, але побачив і двох воликів, що дишуть парою на Ісуса, щоб зогріти його. Волики сірі, пізнає їх – це волики Бичука. Співають ангели, колядують вівчарі, колядує з ними й Лукин. Новонароджена Дитинка в яслах ручки підносить і усміхається. Усміхається також до Дитинки та до всіх у колешні й Матінка малого Ісусика. Усе й всі, що є в колешні, огорнені блеском і сяйвом з небес. Очі всіх горять радістю і втіхою, а обличчя сяють ласкою небес.

      Не лише громада в колешні, але й полонини та ліси довкола них співають, припадають до ніг Ісуса та до Його Святої Матінки, – Діви Марії. Чудо над чудесами зайшло на гори й до людей… Лукин у тому великому чуді згубився, наче у воді розплився. Не знає, що діється з ним. Диво, чари, новина. Разом із Божим Сином зійшло і небо на землю, на Луковиці. Рождество Христове тут, а не там десь далеко. Це бачить Лукин власними очима, бачить добре. Він же сам тут у колешні при Божій Родині; при ній бажав би весь вік свій пережити… Заграли голосно трембіти. їх голос постелився по полонинах, докотився до ліса і, назад вернувся. Голос отих трембіт прочуняв Лукина зі сну, а чи лише із дрімання.

      Протирає очі раз, другий, роззирається по зймарці. Він сидить при ватрі, що вже пригасає, а у віконця зазирає Божа днинка. Зірки вже погасли, та не видно і тої великої звізди, що стояла над колешнею.

      «Що ж це могло бути, що»? – питає себе Лукин. – «Сонний, нічний привид? Ні, ні. Це була дійсність, це була правда! Він її бачив, він пережив її, він бачив Святу Родину, бачив малого Ісусика, колядував йому разом з вівчарями і ангелами. Так, так.

      Він ніби і надалі бачить ту Богом озолочену ніч на полонині і в колешні. Такої ночі не забуде ніколи.

      Зараз після Різдвяних Свят залишив полонинський світ і пішов туди, де жили люди. Пішов в села і присілки та оповідав усім про Святий Вечір, про Святу Ніч на Луковицях. Люди слухали й не було нікого, хто не повірив би, що воно все так було, як повістував Лукин. До першого, що зайшов Лукин, це був дідо над Грамітним. Він йому розповів точно все, як воно було на Луковицях. Дідо уважно слухав його, та покивував лише сивою головою. Вислухавши Лукина, сказав:

      Це Святвечірнє чудо зробив Дух гір, напевно ніхто інший, лише він. Йому ж то Господь, створивши гори, віддав їх у володіння і наділив його великою силою, він може за допомогою Бога зробити все.

      Так повістував дідо Лукинові ще раз про силу й могучість Духа гір і про чуда, які він може творити в горах. Лукин уважно слухав. Забули навіть оба про ватру, що стала потахати. В хатині потемніло. Аж ось зійшов із полонин до Грамітного осел, на ньому верхи Матір Божа з Ісусиком, а попереду них св. Йосиф. Зірка освічувала їм стежку, щоби не зблудили.

      Перший відозвався дідо:

      «Бачиш Лукине? Пізнаєш отих подорожних? Це ж Свята Родина втікає перед лютим Іродом. Так, Лукине, це Свята Родина».

      Зірка погасла і Свята Родина зникла в темноті ночі. Тої ночі не спав ні дідо, ні Лукин. О, мав він потім, що повістувати верховинцям! Так, так, немало чудес діялось колись у наших СКАЧАТЬ