Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори. Михайло Ломацький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пригоду Лукина з ведмедем на Лустині, вірили твердо, що воно таки так дійсно було. Ба, були й такі, які бачили вовкулака й упира, що вискочили з горіючого ведмедя. Але Лукин теж не мало здивувався, коли на другий день не побачив ані порошини з попелу там, де пропав вуйко, де згоріла його шерсть і сплила з нього кров.

* * *

      Любив Лукин гори літом, любив і зимою. Всі чотири карпатські пори року носив у своєму серці. Однієї зими перебував він у зимарці багатого ґазди Маротчєка-Бичука на Луковицях, над Буркутом. Правда, він лише в тій зимарці спав, а днями ходив і бродив снігами по полонині та заходив в ліси. Не легке було таке блукання зимою по полонинах, бо треба мати велику силу. Можна скоро запасти глибоко в сніг і не видобутися з нього. Може буря звалити з ніг; можна попасти в зуби голодних вовків; можна дістатися в запаморочення блуду й пропасти в якійсь дебрі-нетрі. Та Лукин усього того не лякався. Оце зібрався він раз відвідати діда над Грамітним. Дорога була далека й важка, повна небезпек. Але Лукин любив дуже того діда. Не забував ніколи його та його оповідань про Духа гір. Все щось тягнуло його над Грамітне й над Пробійну. От, добився він снігами й до діда над Грамітним. Той, побачивши Лукина, дуже зрадів ним. Не хотів скоро пустити його від себе, хоч знав, що Лукина задержати довше на одному місці, це те саме, що затримати на Говерлі зимовий вітер. Одного вечора, коли мороз тиснув із усієї сили, а в хатині палала велика ватра, почав дідо розповідати Лукинові про Божого сина, Ісуса. Рождество Христове саме зближалося. Ось, ось Святий Вечір і Різдвяні свята. З великою увагою і зацікавленням слухав Лукин розповіді діда. Про Христа знав він від діда над Пробійною, але не все. Щойно тепер почув усю правду про Божого Сина та про його народження. Дідо сказав Лукинові, коли буде Святий Вечір, – вечір народження Христа, а потім Різдвяні Свята. Весь день перед Святим Вечором треба говіти, нічого скоромного не брати в рот, бо це була б велика «грішка». Лукин слухав, не пропускав ні одного дідового слова. А дідо, розповівши все про Різдво Ісуса, навчив його ще кілька коляд, яких потім оба співали. Майже тиждень передержав дідо в себе Лукина. Одного ранку рзопращався таки Лукин з дідом і пішов лісами та полонинами на Луковиці.

* * *

      Настав день Святого Вечора. Довго сидів Лукин при ватрі й передумував усе те, що почув про Христа та його народження від діда. Потім колядував, а згодом і заснув, а може лише зодрімав. Нараз якесь велике світло… Стало ясно, як у соняшну днину. Лукин бачить над зимаркою велику звізду. Він ще ніколи не бачив такої звізди. Це нічо, що вона велика, але яке в неї сильне і ярке світло! Освітила все! Як сівач засіває зерном поле, так звізда засіяла весь полонинський світ своїм ярким промінням. Нараз якась дивна сила підносить Лукина з постелі, несе вгору й садовить його на ту звізду. От побачив з неї Лукин Бичукову колешню. У її яслах на сіні новонароджена дитина – хлопчик. Над дитиною схиляється молода матір, а подаль спертий на «клєбуці»-палиці, сивобородий старець. Якийсь голос СКАЧАТЬ