З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його не займали, якщо не зазіхав ніхто на волю й славу простих людей України, – а коли вже й зачіпав Козака хтось, то зразки народного малярства часом являли нам і лють його розплати з ворогами.

      Сливе всі портрети Мамая мальовано ніби дитячою рукою, бо й справді-таки, то був народу нашого дитячий вік, – а може, й зовсім не дитячий, а тільки не дійшло крізь лихоліття, майже нічого не дійшло до наших днів, крім хіба східнослов’янського дива-дивини – «Слова о полку Ігоревім», крім теплого мармуру труни Ярослава, крім чудових мозаїк та фресок київської Святої Софії, крім галицьких церков і замків, крім десятка літописів, крім купи книг, друкованих любовно в Києві, Острозі, Львові, крім безлічі мудренних візерунків на кераміці, на склі, на золоті, крім гострих діамантів гумору народного, крім шалу українських дум, крім вічно живої пісні…

      Зрештою, старих і прастарих надбань народу України дійшло до нас таки чимало. Не лишилось тільки імен творців… Майже нема імен!

      У інших на той час були вже Калідаса і Шота Руставелі, Арістофан і Навої, Шекспір і Рабле, Рафаель і Копернік, а ми, либонь, були ще зовсім молоді в ту пору, коли з’явилися в народі перші портрети Козака Мамая, але всі вони жили своє некоротке життя, як витвори високого народного мистецтва, нехай ще не зрілі, нехай не досконалі, але живі й живі…

      Чи не на всіх поличчях Козак Мамай – вродливий січовик, де трохи старший, де молодший, дядечко невеличкий, кремезний, чорнявий вусань, з козацьким оселедцем, у жупані – коли багатшому, а коли й простому, здебільшого з бандурою в руках, щира вдача – співак і музика.

      На відмінах портрета мальовано всяке причандалля, котре вказувало на Козакові звички, діла й пригоди.

      Був там і встромлений у землю спис. А до ратища чи до якоїсь дубини прип’ято баского коня; на дереві – шаблюка, біля ніг – рушниця. І гаман. І шевська справа. І шапка-шлик. І порох у турячім розі.

      Тут же – кварта і чарка. Казанок над вогнем. І ложка, – все, що козакові буває потрібно в поході.

      Тут же – довговухий песик.

      А над головою – грубезний жарт, солоний дотеп, словесна блискавка, виписані біля Козакового рота.

      Трохи далі, на другому плані, бували часом і промовисті яви січового життя: розправа з ворогами, звитяга й пустощі, взаємне частування оковитою з михайлика чи коряка, а чи й побратимське чубіння з товаришем, а чи й повішений догори дриґом враг і супостат…

      Ще далі та вище, над головою в Мамая, подеколи бував і напис.

      Часом у чесній прозі.

      А то віршований.

      Ось так, приміром:

      Сидить козак, у кобзу грає,

      Що замислить, то все має.

      Або ще й так, у простоті душевній:

      Їхав козак полем та й отакувався,

      Сів він під дубочком та й розперезався:

      – Гей, бандуро моя золотая,

      Коли б до тебе дівчина молодая —

      Скакала б, плясала до лиха.

      Що не один козак СКАЧАТЬ