З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ви тямите й французьке? – спитав Пилип.

      – Тямив трохи, парубче, – і наш Мамай у тьмянім присмерку почав перегортати сторінки, але вже літери зливались, і читати годі було, і він оддав Скаррона чудернацькому молодикові-запорожцеві, котрий балакав трохи дивно, незвично наголошуючи слова і промовляючи їх аж надто швидко, хоч і вивчився говорити по-нашому, видно, не дуже й давно.

      – Хто ж він такий, оцей Скаррон? – спитав Козак Мамай. – Француз? Живий?

      – Живий, коли ще не замучили його пани аристократи.

      – За що ж?

      – За сміх. За кепкування. За дотепність. Розплатою за смішки стають слізки. Так це було. Так є. Так буде… – і, трохи помовчавши, Пилип додав: – Я читаю цю книгу, коли мені сумно.

      І, взявши з тороків червоний шмат шовку, Пилип заходився загортати свого Скаррона разом з якимись іншими трьома чи чотирма книжками.

      – Що там у тебе, козаче? – спитав Мамай.

      – П’єра Корнеля «Сід», Сореля «Франсіон», український словник вашого Памви Беринди та книга одного француза: «Опис України».

      – Француз – про Україну?

      – Гійом ле Вассер де Боплан.

      – Де Боплан? – аж скрикнув Козак Мамай, аж наче спалахнув, аж засіпався кінчик лівого вуса, що завше означало в нього збентеження.

      – Ви тут колись його знавали? – теж, ніби вражений чимось, ахнув чудний запорожець.

      – Ми колись побраталися. А потім… наче розбили глек. Він будував на Україні фортеці задля наших ворогів. А я…

      – Все одно… він любив Україну! – гарячим покриком озвався молодик. – Ось почитайте!

      І він простяг Мамаєві ту книгу, «Опис України», видану в Руані.

      Мамай схопив її, присунувся до вогнища, де закипав куліш, але побачити нічого вже не міг і, пригорнувши ту книжку до серця, сидів і мовчав.

      Мамай дивився на молодика, котрий так дуже схожий був на самого Боплана: чи не син? – і йому хотілося спитати, але зараз не мав сили говорити, бо охопили мислі про давнє побратимство з французьким дворянином, непосидячим нормандцем, інженером-будівником, що прожив на Україні років сімнадцять-вісімнадцять, вивчаючи, спостерігаючи, складаючи перші докладні карти просторів України, записуючи й змальовуючи те, що бачив у нашій козацькій стороні, яка за кільканадцять літ прикипіла до щирого серця французові.

      Але… той веселий і моторний руанець був вірним слугою не народові нашому, а польським королям, будував на Вкраїні фортеці, котрі мали захистити володарів Польщі не тільки від наскоків кримчаків та ногайців, а й від повстань народу українського, який раз по раз намагався скинути шляхетське ярмо, – від небезпечного сусідства Січі Запорозької, що про неї слава йшла по всій Європі.

      Мамаєві кортіло мерщій дізнатися: що ж він там написав, руанець, у своїй книзі про Вкраїну?

      Навмання перегортав сторінку за сторінкою, помацав безбач томики Скаррона та Сореля і… зітхнув.

39

      Скільки ж СКАЧАТЬ